Коли струс уразив iнженерний вiдсiк, Паркер i Бретт тiльки збиралися випити по бляшанцi пива. Крiзь склянi стiни своеi кабiни вони помiтили, як комплект з’еднаних труб, вбудований у фiгурну стелю машинного вiддiлення, вибухнув. У iхнiй власнiй кабiнцi управлiння загорiлися три панелi. Клапан регулювання тиску, що знаходився неподалiк, роздуло, а потiм вiн теж вибухнув.

Cвiтло згасло й iнженери почали намацувати кишеньковi лiхтарики. Паркер тим часом намагався знайти кнопку, яка вiдповiдала за резервний генератор, котрий постачав живлення в разi вiдсутностi безпосередньоi роботи дiючих двигунiв.

У капiтанському вiдсiку в цей час запанувало сум’яття. Коли припинилися крики та питання, Ламберт озвучила найпростiшу версiю:

– Напевно, допомiжний генератор дав дуба.

Вона зробила крок уперед, але сильно вдарилася об панель управлiння.

– Цiкаво, що ж трапилося?

Кейн пiдiйшов до стiни, i, намацуючи ii, почав йти уздовж неi. «Де ж резервна панель управлiння посадкою… Ага, ось». Вiн шукав знайомi круглi ручки. «Фiксатор замка шасi… ось. Вже близько…» Рука Кейна затисла аварiйний важiль освiтлення. Вiн увiмкнув його. У тьмяному сяйвi з’явилося декiлька примарних силуетiв.

Орiентуючись на свiтло, яке увiмкнув Кейн, Даллас i Ламберт знайшли власнi важелi освiтлення. Три вогника давали достатньо свiтла для роботи.

– Що трапилося? Чому не спрацював допомiжний двигун? І чому зникло свiтло?

Рiплi клацнула вимикачем телефона внутрiшнього зв’язку.

– Інженерний вiдсiк, що трапилося?

– Усе хрiново, – дiловито вiдповiв Паркер, але в його голосi вчувалися тривога i настраханiсть. На тлi його слiв пролунав звук, схожий на далеке дзижчання жахливих крил якоiсь величезноi комахи. Голос Паркера уривався. Таке враження, що вiн зникав iз дiапазону телефона внутрiшнього зв’язку. – Клята пилюга забила двигуни, поки ми сiдали, – ось що трапилося. Напевно, забули iх вчасно зачинити i вичистити, от i сталося займання електроприладiв.

– Займання досить масштабне, – тiльки й додав Бретт до загальноi розмови. Його голос звучав досить слабко, наче вiн був десь далеко.

Настала тиша, яку порушувало лише свистiння хiмiчних вогнегасникiв у динамiках.

– Повiтрозабирачi забилися, – нарештi Бретт повiдомив те, чого так нетерпляче чекала компанiя в капiтанському вiдсiку. – Стався сильний перегрiв, напевно, вигорiло усе вiддiлення. Чорт забирай, тут справдi стае нестерпно…

Даллас подивився на Рiплi.

– Тi двое, схоже, досить зайнятi зараз. Я хочу почути щось змiстовне. Щось пiшло не так. Дуже сподiваюся, що проблема стосуеться лише iхнього машинного вiддiлення, але може бути й гiрше. Корпус цiлий? – Даллас глибоко вдихнув. – Якщо нi, то треба знайти пробоiну й визначити серйознiсть несправностi.

Рiплi швидко просканувала аварiйнi здавачi герметичностi, потiм швидко переглянула окремi схеми кабiни. Пiсля цього вона змогла впевнено заявити:

– Я нiчого там не бачу. В усiх вiддiленнях тиск у нормi. Якщо десь i е пробоiна, то вона занадто маленька, а система самоущiльнення вже давно ii залатала.

Еш разом з iншими уважно вивчав данi iндикаторiв на панелi управлiння. У неi було окреме джерело живлення на випадок масштабних перебоiв, як от зараз. Еш пiдтримав слова Рiплi:

– У повiтрi вiдсiкiв вiдсутнi забруднення ззовнi. Гадаю, герметичнiсть не порушена.

– Це краща новина за останнi хвилини. Кейне, увiмкни зовнiшнi екрани, на яких ще не зникло живлення.

Старший помiчник налаштував три тригери[9 - У цьому контекстi синонiм перемикача, у ширшому значеннi вiдносно проста схема стабiлiзацii станiв струму. (Прим. ред.)]. Усi побачили мигтiння, щось схоже на нечiткi контури рельефу, а потiм усе знову занурилося в темряву.

– Розрядилися. Нiчого не видно, та й назовнi зараз така ж темрява, як i в нас. Треба б увiмкнути допомiжний генератор, принаймнi зможемо роздивитися, де ми. Акумулятора для цього явно не вистачае.

Аудiосенсори потребували менше енергii, тому вони передавали звуки ззовнi в кабiну. Нерухомi приймачi доносили до капiтанського вiдсiку звуки буревiю з дивним клацанням i завиванням. Часом виникало враження, що за бортом билися двi акули.

– Треба було сiдати вдень, – Ламберт подивилася в iлюмiнатор, за яким була темрява. – Без приладiв нiчого не побачимо.

– Що ж таке, Ламберт? – передражнив Кейн. – Боiшся темряви?

Вона навiть не посмiхнулася.

– Я не боюся темряви, у якiй я все знаю. А ця темрява – це iнша справа, особливо коли там лунають звуки, якi ми чули пiд час екстреного виклику.

Ламберт знову витрiщилася на запилений iлюмiнатор.

Їi готовнiсть висловити своi потаемнi страхи не покращила загальний настрiй у капiтанському вiдсiку. У кращi часи вiн просто був напружений, а тепер посеред цiеi темряви атмосфера стала взагалi задушливою через мовчання, яке затягнулося. Нарештi Рiплi оголосила:

– Нам знову телефонують з iнженерного вiдсiку.

Даллас та iншi з очiкуванням дивились, поки Ламберт возилася з пiдсилювачем.

– Паркере, це ти? – почала розмову Рiплi.

– Так, це я, – судячи з голосу, iнженер був надто втомлений, щоб рiзко вiдповiдати у своiй звичнiй саркастичнiй манерi.

– Як у вас там справи? – Даллас подумки схрестив пальцi. – Вам вдалося загасити пожежу?

– Нарештi, – iнженер зiтхнув, i в телефонi це прозвучало як вiтер. – Вогонь пошкодив старий шар змазки в коридорi на поверсi «C». У певний момент я подумав, що ми добряче обпалимо собi легенi. Але горюча речовина виявилася тоншою, анiж я гадав, i згорiла швидше, не встигнувши поглинути багато повiтря. Сепаратори добре працюють, тому скоро примiщення буде очищене вiд вуглекислого газу.

Даллас облизав губи.

– Який ступiнь пошкоджень? Не звертайте уваги на дрiбнi. Мене найбiльше цiкавить загальна справнiсть корабля та все, що перешкоджае нормальнiй роботi.

– Та-ак… Четверта панель повнiстю згорiла (Даллас уявив, як iнженер загинае пальцi, перераховуючи несправностi). Допомiжний блок паралельного живлення не працюе, так само, як i трое чарунок на дванадцятому модулi. Наслiдки зрозумiлi.

Інженер витримав паузу i додав:

– Дрiбнi пошкодження теж називати? За годину я зможу пiдготувати повний список.

– Не треба. Зачекай хвильку, – Даллас повернувся до Рiплi. – Спробуй знов увiмкнути екрани.

Рiплi виконала наказ, але це не допомогло. Вони були такими ж порожнiми, як i голова бухгалтера Компанii.

– Доведеться поки що обходитися без них, – сказав вiн.

– Ти впевнений, що назвав усi несправностi? – запитала Рiплi по телефону. Вперше вона пройнялася симпатiею до Паркера та Бретта вiдтодi, як вони стали членами команди. Вiрнiше, вiдколи вона стала, адже Паркер працював на «Ностромо» довше за неi.

– Поки що – так, – Паркер закашлявся. – Зараз ми намагаемося повнiстю вiдновити постачання енергii. Дванадцятий модуль, який зламався, усе тут угробив. Бiльше iнформацii про поломку ми зможемо надати вже пiсля того, як вивчимо усе, що пожер вогонь.

– Ви впораетеся з ремонтом? – Даллас подумки аналiзував стислий звiт iнженера. Вони можуть залатати основнi пошкодження, але проблема з чарунками займе певний час. Вiн навiть боявся думати, що могло трапитись iз дванадцятим модулем.

– Ми не зможемо одразу полагодити всi несправностi, – вiдповiв Паркер.

– Я й не думав питати про всi. Що вдасться зробити?

– Треба змiнити напрям декiлькох трубопроводiв i замiнити обшивку пошкоджених повiтрозабирачiв. Це передусiм. Але аби цiлком полагодити цi труби, треба було б надовго ставити зорелiт у док. Ми ж можемо тiльки тимчасово пристосувати трубопроводи, аби згодом дiстатися до доку.

– Розумiю. Що ще?

– Я вже говорив: дванадцятий модуль. Кажу, як е: ми втратили головну чарунку.

– Чому? Через куряву?

– Частково – так.

Паркер замовк, про щось порадився з Бреттом, а потiм продовжив:

– Деякi частки злиплися в забирачах, забрикетувалися та викликали перегрiв i пожежу. Ви ж знаете, якi цi двигуни чутливi. Пил просочився крiзь кожухи й угробив усю систему.

– Ви щось можете зробити? – запитав Даллас. Систему треба було якось вiдремонтувати, бо замiнити ii не вдасться.

– Гадаю, що так. Вiрнiше, Бретт сподiваеться, що коли вичистити все i заново викачати повiтря, можна буде спробувати запустити. Потiм побачимо, як воно буде. Якщо пiсля чистки все буде герметично, то нам пощастило. Якщо ж нi, то спробуемо викувати i спресувати латку. Якщо ж виявиться, що вздовж труби проходить трiщина, ну, тодi… – голос Паркера почав завмирати.

– Давайте не будемо про можливi проблеми, – запропонував Даллас. – Розберемося з тими, що е, i, сподiваюся, на цьому все й закiнчиться.

– Згоднi.

– Так, – промовив Бретт десь збоку.

– Кiнець зв’язку.

– Кiнець зв’язку. Грiйте для нас каву.

Рiплi поклала слухавку i в очiкуваннi подивилася на Далласа. Вiн тихо присiв задумавшись.

– Скiльки часу треба, щоб полагодити зорелiт, якщо Паркер дiйсно правий, а вони з Бреттом зможуть це зробити?

Вона вивчала данi iндикаторiв i на хвилинку задумалась.

– Якщо вони зможуть змiнити напрям тих труб i полагодити дванадцятий модуль, щоб вiн знову мiг забезпечувати силове навантаження, то це займе приблизно п’ятнадцять-двадцять годин.

– Непогано. За моiми пiдрахунками – вiсiмнадцять, – вiн не посмiхнувся, але в нього з’явилася надiя. – Як щодо допомiжних двигунiв? Бажано, щоб вони працювали, коли ми вирiшимо проблеми iз живленням.

– Я працюю над цим, – Ламберт налаштувала прихованi пристроi. – Коли iнженери закiнчать у себе, в нас вже все буде готово.

За десять хвилин малюсiнький динамiк Кейна декiлька разiв рiзко запищав. Вiн проаналiзував данi на здавачi, а потiм увiмкнув телефон внутрiшнього зв’язку.

– Капiтанський вiдсiк. Кейн.

Почувся виснажений, але задоволений голос Паркера з iншого кiнця корабля.

– Не знаю, скiльки шви витримають… деякi з них досить погано тримаються. Якщо все пiде, як слiд, ми знову пройдемося iнструментом по швах i зробимо iх бiльш довговiчними. Зараз у вас повинно поновитися свiтло.

Старпом перемкнув блок. У капiтанському вiдсiку знову спалахнуло свiтло, почали загорятися i миготiти вiдповiднi iндикатори, а члени екiпажу вмить пожвавiшали.

– Живлення та свiтло знов увiмкнено, – вiдзвiтував Кейн. – Ви двое гарно попрацювали.

– А ми завжди гарно працюемо, – вiдповiв Паркер.

– Авжеж, – погодився поруч Бретт; судячи з безперервного гудiння, яке створювало елегантну полiфонiю разом iз його стандартними односкладними вiдповiдями, вiн знову стояв десь збоку вiд динамiка бiля двигунiв.

– Не дуже радiйте, – продовжив Паркер. – Новi шви тримаються, але я нiчого не обiцяю. Ми просто все тут склеiли докупи. Що у вас нового?

Кейн похитав головою, а потiм згадав, що Паркер не може бачити його жесту.

– Казна-що, – вiн визирнув у перший-лiпший iлюмiнатор. Вогнi в капiтанському вiдсiку кидали слабке свiтло на вузьку дiлянку рiвноi порожньоi поверхнi. Інодi вiтер котив велику пригорщу пiску або камiнь, i той кидав швидкий вiдблиск, але бiльше нiчого не було. – Голi скелi, Паркере. Видимiсть обмежена. Усе позитивне, що я можу припустити – це те, що ми можемо бути десь неподалiк вiд мiсцевого оазису.

– Тримай кишеню ширше!

Паркер щось прокричав Бретту дiловим тоном, а потiм додав:

– Якщо ще щось трапиться, одразу ж повiдомте.

– Надiшлю тобi поштiвку, – i Кейн поклав слухавку…




III


Якби надзвичайна ситуацiя продовжувалася, то, схоже, усiм присутнiм у капiтанському вiдсiку було б спокiйнiше. Коли знову увiмкнули свiтло та енергопостачання, екiпажу стало нiчого робити, окрiм як витрiщатися довкола. Вiд цього всi п’ятеро зробилися дуже нервовими. Нiкому не було мiсця, щоб простягнутися i розслабитися. Якби хтось додумався ходити взад-вперед, то зайняв би все вiльне мiсце. Тому всi нудьгували на своiх мiсцях, пили кiнськими дозами каву, яку iм готував автокок, намагаючись вiдволiкти своi надмiрно завантаженi думки вiд тiеi неприемноi ситуацii, в яку потрапили. Вони волiли не висувати вголос припущень про те, що iх чекае назовнi.

Серед них лише Еш був вiдносно задоволеним. Його единою тривогою на той момент був душевний стан напарникiв. На кораблi не було справжнiх розваг, завдяки яким можна було б вiдволiктись. «Ностромо» був буксиром, робочим кораблем, а не розважальним зорельотом. Коли не було нiякоi роботи, весь вiльний час екiпаж повинен був проводити в комфортних обiймах гiперсну. Тому не дивно, що через марнi витрати часу вони нервували навiть у найкращих обставинах, не кажучи вже про ситуацiю, в яку вони потрапили тепер.

Еш мiг увесь час вирiшувати теоретичнi задачi на комп’ютерi, i йому це не набридало. Навпаки, процес неспання його стимулював.

– Є вiдповiдь на нашi виклики? – Даллас висунувся зi свого стiльця, щоб поглянути на наукового спiвробiтника.

– Я перевiрив усi типи вiдповiдей вручну, а також пiдбирав «методом тику». Також я дозволив «Матерi» спробувати пiдхiд з використанням суто механiчно-аналогового коду, – Еш розчаровано похитав головою. – Нiчого, окрiм цього екстреного виклику, який повторюеться через певний iнтервал. По всiх iнших каналах – глухо, окрiм слабкого постiйного трiску в каналi нуль-точка-три-три.

Вiн тицьнув великим пальцем угору:

– «Матiр» говорить, що це характерне випромiнювання сонця цiеi системи. Якщо щось чи хтось залишився живий там, назовнi, вiн нiчого не може вдiяти, окрiм як кликати на допомогу.

Даллас мимоволi чутно видихнув.

– Ми повнiстю вiдновили живлення. Треба визначити, де ми. Рiплi, увiмкни прожектори.

Рiплi клацнула вимикачем. За iлюмiнаторами загорiлася мережа потужних вогнiв, якi яскравими перлами переливалися корпусом. Тепер ще краще стало видно вiтер та пил, якi iнодi утворювали маленькi коловертi в повiтрi та iз потужною силою буревiя проносилися в них перед очима. На тлi пустельного пейзажу видiлялися лише поодинокi скельнi виступи та нерiвностi рельефу. Тут не було жодних ознак життя: анi лишайника, анi бодай кущика. Лише вiтер та курява, яка крутилася в зловiснiй темрявi.

– Немае тут нiякого оазису, – прошепотiв Кейн. – Це порожня i негостинна планета.

Даллас пiднявся i пiдiйшов до iлюмiнатора. Вiн вдивлявся в буревiй, що не вщухав, спостерiгав за уламками камiння, яке пролiтало повз корабель. «Цiкаво, на цiй маленькiй планетi хоч колись бувае безвiтряна погода?» – подумав вiн. Судячи з того, що iм вдалося дiзнатися про мiсцевi умови, «Ностромо» мав би здiйснити посадку в погожу лiтню нiч. «Щось не схоже», – подумав Даллас. Планета не була настiльки великою, як, скажiмо, Юпiтер, щоб на нiй була така буревiйна погода. Таке припущення заспокоiло капiтана, бо вiн припустив, що, можливо, i погоднi умови далi вже не погiршаться.

Капризи мiсцевого клiмату стали головною темою для обговорення.

– Ми не можемо вийти назовнi в таку погоду, – переконував Кейн. – У будь-якому разi не вночi.

Еш пiдвiв голову вiд своеi панелi управлiння. Вiн не рухався i випромiнював як фiзичний, так i душевний спокiй. Кейн не мiг збагнути, як у науковця так виходило. Сам вiн давно б утратив глузд, якби iнодi не вставав з-поза панелi управлiння, аби походити.

Еш помiтив його погляд i повiдомив обнадiйливу iнформацiю:

– «Матiр» говорить, що за двадцять хвилин почнеться схiд iхнього сонця, тому темно не буде, куди б ми не пiшли.

– Це вже дещо, – визнав Даллас. Йому вiд цих слiв трiшки полегшало.

– Якщо тi, хто нас кликав, не будуть чи не можуть далi виходити на зв’язок, то доведеться йти на iх пошуки. Або на його пошуки, якщо це сигнал автоматичного радiомаяка. Ми далеко вiд передавача?

Еш проаналiзував данi iндикаторiв i для впевненостi увiмкнув прокладач курсу на поверхнi.

– Десь три тисячi метрiв. Якщо вiрити сканерам, поверхня майже рiвна. Напрям – приблизно на пiвденний схiд.

– Який склад поверхнi?

– Здаеться, такий, як ми й визначили пiд час посадки. Тверда порода, на яку ми сiли. Твердi базальти з дрiбними вкрапленнями, хоча я не виключаю iснування деiнде зибучих пiскiв.

– Тодi будемо обережними.

Кейн порiвнював вiдстань iз часом, на який iм вистачить кисню в скафандрах.

– Принаймнi недалеко.

– Ага, – вдоволено промовила Ламберт. – Не хотiлося б перемiщуватися на кораблi. Легше прорахувати пряму посадку з орбiти, анiж пересування на поверхнi в таку погоду.

– Добре. Ми знаемо, по чому будемо йти. Тепер треба дiзнатися, крiзь що ми будемо йти. Еше, зроби попереднiй аналiз атмосфери.

Науковий спiвробiтник почав натискати на кнопки. На поверхнi «Ностромо» вiдкрився маленький шлюз. З нього на вiтер висунувся металевий «пилосос», котрий протягом хвилини всмоктував мiсцеву атмосферу, а потiм заховався назад.

Зразок було випорснуто у вакуумну камеру, де складнi прилади почали розщеплювати його. Скоро компоненти атмосфери з’явилися на панелi управлiння Еша у виглядi чисел i знакiв.

Вiн швидко проаналiзував iх, а один компонент перевiрив двiчi й доповiв напарникам:

– Фактично первинна сумiш: багато iнертного азоту, трохи кисню, висока концентрацiя вiльного вуглекислого газу. Присутнi метан та амiак, останнiй частково в замороженому станi… Там холодно. Я зараз займаюся аналiзом домiшкових елементiв, але нiчого нового не скажу. Усе стандартно, i дихати цим не можна.

– Який тиск?

– Десять дин[10 - Одиниця сили в гаусовiй системi фiзичних величин. 1 дина = 10-5 ньютонiв у системi СІ. (Прим. ред.)] у четвертому ступенi на сантиметр квадратний. Не застрягнемо. Інше питання, що вiтер може здути.

– Як щодо рiвня вологостi? – запитав Кейн. Уявний образ позаземного оазису швидко вивiтрювався.

– Дев’яносто вiсiм вiдсоткiв. Можливо, пахне не дуже гарно, але вологiсть висока. Тут багато водяноi пари. Дивна сумiш, якщо чесно, враховуючи, що тут е метан. А, i не рекомендую пити з мiсцевих свердловин, якщо такi тут е. То може бути зовсiм не вода.

– Є ще якась важлива iнформацiя? – запитав Даллас.

– Лише те, що тут базальтова поверхня, дуже холодно й застигла лава. Дуже холодна атмосфера, набагато нижче нуля, – попередив Еш. – Навiть якби цим повiтрям можна було б дихати, скафандри все рiвно знадобляться, щоб не замерзнути. Якщо тут е живi iстоти, то вони досить витривалi.

Здавалося, Даллас змирився з усiм.

– Гадаю, було б безглуздо очiкувати чогось кращого. Надiя все одно залишаеться, хоча в цьому повiтрi нiчого не видно. Краще б його взагалi не було i не було цього камiння.