– Ми висуваемося до того корабля i крапка, – Даллас по черзi подивився на iнженерiв. Вони його вже дiстали. Йому така змiна курсу подобалася не бiльше, i вiн, як i цi iнженери, мрiяв дiстатися додому, вивантажити нафту. Але iнодi «випускання пари» перетворювалося на непокору.

– Добре, – саркастично вiдповiв Бретт.

– Що «добре»?

Інженер-технiк не був дурнем. Голос та вираз обличчя Далласа дали Бретту зрозумiти, що час трохи вгамуватись.

– Добре… полетiли.

Даллас досi дивився на нього, тому Бретт, посмiхнувшись, додав:

– Сер.

Капiтан перевiв недоброзичливий погляд на Паркера, але другий герой вже скорився.

– Там можна приземлитися? – Даллас звернувся вже до Еша.

– Комусь же вдалося.

– І я про це, – багатозначно вiдповiв Даллас. – «Приземлитися» – це мирне слово. Воно передбачае успiшне виконання послiдовних дiй, у результатi яких можна здiйснити м’яку та безпечну посадку корабля на тверду поверхню. Ми ж маемо справу з екстреним викликом, а в такому випадку про мирнi дii не йдеться. Давайте дiзнаемося, що там сталося… але обережненько, в рукавичках.



У капiтанському вiдсiку був пiдсвiчений стiл iз зоряною картою. Даллас, Кейн, Рiплi та Еш стояли на протилежних полюсах компаса, а Ламберт сидiла на посту.

– Ось вiн, – Даллас вказав на цятку, яка свiтилася, i оглянув членiв екiпажу, що скупчилися навколо столу. – Я хочу, щоб усi це послухали.

Усi знову сiли на своi мiсця, а капiтан кивнув Ламберт. Вона стиснула вимикач:

– Добре, давайте послухаемо. Вiдрегулюй гучнiсть.

Штурман увiмкнула тумблер. Капiтанський вiдсiк наповнився безперервним фоновим шипiнням. Раптом усе припинилося i пролунав такий звук, що в Кейна поповзли мурашки по шкiрi, а в Рiплi волосся стало дибки. Це тривало дванадцять секунд, а потiм знову почалося безперервне шипiння.

– Господи, – вражено промовив Кейн.

Ламберт вимкнула динамiки. У капiтанському вiдсiку знову запанував спокiй.

– Що то в бiса було? – запитала Рiплi з таким виглядом, наче вона побачила щось мертве в тарiлцi. – Я ще нiколи не чула таких аварiйних сигналiв.

– «Матiр» назвала це так, – пояснив Даллас. – Не зовсiм коректно називати iх «iнопланетними», тож вона назвала «чужими».

– А може, то голос, – сказала Ламберт i замовкла, усвiдомивши, що ii слова мають неприемний вiдтiнок, i зробивши вигляд, що нiчого не говорила.

– Скоро дiзнаемось. Ти встановила координати мiсцезнаходження корабля?

– Я знайшла його мiсцезнаходження на планетi, – Ламберт вдячно подивилась на панель управлiння, задоволена тим, що доведеться мати справу з розрахунками, а не з важкими думками. – Ми досить близько.

– Інакше «Матiр» не пробудила б нас вiд гiперсну, – пробурмотiла Рiплi.

– Координати прямого сходження – шiсть хвилин двадцять секунд; бiчного вiдхилення – мiнус тридцять дев’ять градусiв двi секунди.

– Покажи це на екранi.

Штурман натиснула певну послiдовнiсть кнопок. Один з екранiв у капiтанському вiдсiку замиготiв, i всi побачили яскраву цятку.

– Високе альбедо[3 - Характеристика ступеня розсiяностi вiдображення. (Прим. ред.)]. Можеш збiльшити?

– Тiльки до певноi мiри. Поки що на це треба дивитися здалеку. Зараз постараюся наблизити.

Екран одразу ж сфокусувався на об’ектi, й усi побачили тьмяну стиснену з полюсiв планетку серед космiчноi порожнечi.

– Чорт ii забирай, – незлостиво сказав Даллас. – Ти впевнена, що то вона? У цiй системi досить багато планет.

– Так, це вона. Просто планетоiд. Десь тисяча двiстi кiлометрiв у дiаметрi, не бiльше.

– Вона обертаеться?

– Так. Час повного оберту – години двi. Але це попередне значення. Хвилин за десять скажу точно.

– Уже непогано. Сила тяжiння?

Ламберт перевiрила декiлька iндикаторiв.

– Вiсiмдесят шiсть сотих. Досить щiльна.

– Тiльки не кажи про це Паркеровi й Бретту, – сказала Рiплi. – Їм спаде на думку, що там поклади важких металiв, i вони пiдуть шукати здобич ще до того, як ми дiзнаемося про нашого невiдомого транслятора.

Спостереження Еша були прагматичнiшими:

– Нею можна ходити.

Члени екiпажу почали розробляти процедуру виходу на орбiту. Адже «Ностромо» наближався до маленькоi планетки, тягнучи за собою величезний вантаж резервуарiв i перегонну установку.

– Наближаемось до апогею орбiти. Увага! Двадцять секунд, дев’ятнадцять, вiсiмнадцять… – Ламберт рахувала, поки ii напарники навколо напружено працювали.

– Нахил по правому борту на дев’яносто два градуси, – дiловито оголосив Кейн.

Буксир та нафтоочисна установка перекрутилися, виконавши пiрует у вiдкритому космосi. Допомiжнi двигуни ненадовго увiмкнулися, освiтивши хвiст.

– Вихiд на екваторiальну орбiту пройшов успiшно, – оголосив Еш. Пiд ними безтурботно крутилася мiнiатюрна планета.

– Дай менi данi про тиск у вiддiленнi управлiння електронними пристроями.

Еш поглянув на манометри, не повертаючись до Далласа.

– Три цiлих сорок п’ять сотих Ньютона на ем сi у квадратi[4 - Формула взаемовiдповiдностi маси та енергii.]… близько тридцяти п’яти тисяч паскаль, сер.

– Дай знати, раптом щось змiниться.

– Ти подбав про керування рiвнем резервування, яке вимикае пристроi управлiння керуючим гiроскопом[5 - Прилад, що реагуе на кути змiни орiентацii у просторi. Використовуеться в автомобiльнiй галузi, авiацii, космонавтицi.], поки ми займалися справами?

– Так.

– Система збору iнформацii гальмуе управлiння керуючим гiроскопом. Ми будемо прискорювати ii за допомогою установки вiдслiдковування та управлiння, а монiторинг будемо здiйснювати за допомогою цифрових комп’ютерiв УПР та комп’ютерного iнтерфейсу. Тобi вiд цього легше?

– Набагато.

Еш був забавним хлопцем, який ставився до всiх холоднокровно i одночасно по-дружньому, до того ж вiдмiнним спецiалiстом. Нiчого не могло збити його з пантелику. Пiдтримка наукового спiвробiтника надавала Далласу впевненостi пiд час прийняття рiшень.

– Готуемось до роз’еднання з платформою, – сказав Еш i увiмкнув тумблер невеликого пристрою. – Інженерне вiддiлення, готуемось до роз’еднання iз платформою.

– L-вирiвнювання по лiвому борту, по правому борту шлях вiльний, – доповiв Паркер без звичного сарказму.

– Заднiй фал[6 - Стикувальний вузол. (Прим. ред.)] готовий до роз’еднання, – додав Бретт.

– Перетинаемо термiнатор[7 - В астрономii лiнiя роздiлення освiтленого та темного бокiв небесного тiла. (Прим. ред.)], – доповiла Ламберт. – Входимо на неосвiтлену сторону.

Внизу нечiтка заокруглена лiнiя роздiляла густi хмари. З одного боку вони були яскраво освiтленими, а з iншого були могильно-чорними.

– Пiдйом. Пiдйом. Режим готовностi, – Ламберт по черзi клацала вимикачами. – Режим готовностi. П’ятнадцять секунд… десять… п’ять… чотири. Три. Два. Один. Замок.

– Роз’еднуемось, – коротко наказав Даллас.

Мiж «Ностромо» та масивними резервуарами з нафтоочисною установкою, якi почали дрейфувати по орбiтi, захурделився газ. Двi штучнi конструкцii – одна порiвняно невелика з людьми, iнша – величезна та безлюдна – повiльно роз’едналися. Даллас уважно спостерiгав за роз’еднанням на екранi номер два.

– Фал вiльний, – оголосила Рiплi пiсля короткоi паузи.

– Точнiсть скориговано. – Кейн вiдкинувся в крiслi, розслабившись на декiлька секунд. – Усе вiльне. Роз’еднання пройшло успiшно, пошкоджень немае.

– Прийнято, – додала Ламберт.

– Прийнято, – з полегшенням промовила Рiплi.

Даллас подивився на штурмана:

– Ти впевнена, що ми залишили платформу на стабiльнiй орбiтi? Я не хочу, щоб два мiльярди тон нафти впали й загорiлися, доки ми будемо колупатися внизу. Тут атмосфера не така щiльна, щоб надiйно захистити нас.

Ламберт перевiрила iндикатор:

– Сер, вона може спокiйно висiти тут ще з рiк.

– Добре. Фiнанси в безпецi, ну й нашi голови теж. Давайте спробуемо сiдати. Готовнiсть до польоту в атмосферi.

П’ятеро людей наполегливо працювали, кожен працюючи над своiм завданням. Джонс сидiв на панелi управлiння пристроiв по лiвому борту й спостерiгав за хмарами, що насувались.

– Починаемо зниження, – увага Ламберт була прикута до одного давача. – П’ятдесят тисяч метрiв. Зниження. Зниження. Сорок дев’ять тисяч. Входимо в атмосферу.

Даллас спостерiгав за власними приладами, намагався оцiнити та запам’ятати десятки цифр, якi постiйно змiнювалися. Запорукою мiжзоряних подорожей було шанування приладiв, залишаючи всю важчу роботу на «Матiр». А от полiт в атмосферi – це зовсiм iнше. Тут вже працювали пiлоти, а не машина.

Днище зорельота торкнулося брунатних та сiрих хмар.

– Обережно. Унизу виглядае негарно.

«Як це схоже на Далласа», – подумала Рiплi. Десь унизу, у брунатно-сiрому пеклi iнший корабель благав про допомогу, використовуючи регулярний, нелюдський i страхiтливий екстрений виклик. Ця планета була взагалi невiдомою. Це означае, що всi метеорологiчнi особливостi, грунт та iнше доведеться вивчати з нуля, а для Далласа це було просто «негарно». Їй часто спадало на думку, чому такий компетентний капiтан змушений керувати якимось рядовим кораблем типу «Ностромо».

Якби Рiплi могла читати думки, то вiдповiдь би ii здивувала: йому це подобалося.

– Координати вертикального зниження розраховано та введено. Незначне коригування курсу, – доповiла Ламберт. – Наведення завершене, знижаемось по курсу. Зафiксували, летимо по прямiй.

– Прийнято. Як метеоумови внизу можуть вплинути на допомiжнi двигуни?

– Поки що все добре, сер. Доки ми не зануримось у тi хмари, нiчого певного сказати не можу. Сподiваюся, ми зможемо крiзь них пробитися.

– Непогано, – Даллас похмуро подивився на iндикатор i натиснув кнопку. З’явилося нове значення, яке його бiльше порадувало. – Дай менi знати, якщо воно змiниться.

– Добре.

Буксир занурився в зону хмарностi. Навколо на екранах зображення помутнiшало. Але прилади працювали справно. Зорелiт тричi пiдкинуло, а потiм рух у густiй поволоцi темних хмар тривав без особливих проблем. Те, з якою легкiстю вони зробили цей маневр, свiдчило про вiдмiннi навички штурмана Ламберт i пiлота Далласа.

Втiм, це тривало недовго. Зорелiт потрапив у повiтряний потiк, який почав його штовхати.

– Зона турбулентностi, – Рiплi напружено працювала на панелi управлiння.

– Увiмкни навiгацiйнi та посадочнi лiхтарi. – Даллас вдивлявся крiзь вихри на екранах. – Можливо, щось ми зможемо побачити.

– За таких умов нiхто не зробить це краще, анiж прилади, – сказав Еш.

– Авжеж, я не зможу iх замiнити. Усе ж хотiлося б щось i бачити на власнi очi.

На днищi «Ностромо» загорiлися яскравi прожектори. Вони хiба що трiшки пробивалися крiзь хмари, не даючи того огляду, якого так жадав капiтан. Усе ж вони зробили свiтлiшими перед тим темнi оглядовi екрани, а з ними й капiтанський вiдсiк. Та й на серцi у всiх стало трохи легше. Ламберт уже не здавалося, що вони летять крiзь чорнило.

Зi своiх мiсць Паркер i Бретт не бачили хмарноi завiси, але вiдчули ii. У зонi турбулентностi iнженерний вiдсiк раптом втратив колишню рiвновагу й дещо перехилився на бiк.

Паркер стиха лайнувся.

– Що це таке? Ти чув це?

– Еге, – Бретт нервово вивчав iндикатор. – Перепад тиску на повiтрозабирачу номер три. Напевно, ми втратили захисний кожух, – вiн почав натискати кнопки. – Еге ж, так i е. Крiзь забiрник просочуеться пил.

– Вимкни, вимкни його.

– А що, по-твоему, я роблю?

– Чудово. Тепер наш допомiжний двигун забитий курявою.

– Нiчого страшного… сподiваюся, – Бретт налаштував управлiння. – Зараз заблокую цей забiрник i увiмкну вентиляцiю на видув.

– Але двигун, напевно, вже пошкоджено, – Паркеру страшно було подумати про те, що можуть твердi частки, якi занесло вiтром, зробити iз внутрiшньою оболонкою забору. – Де ми в бiса летимо? Це хмари чи скелi? Якщо ми не розiб’емся, то як мiнiмум одержимо замикання в схемах, якi на такiй швидкостi просто загоряться.

П’ятеро членiв екiпажу в капiтанському вiддiленнi не чули iнженерських прокльонiв i намагались посадити буксир недалеко вiд джерела сигналу так, щоб вiн залишився неушкодженим.

– Наближаемось до джерела сигналу, – Ламберт спостерiгала за давачем. – Вiдстань – двадцять п’ять кiлометрiв. Двадцять. Десять, п’ять…

– Гальмуемо i повертаемо, – Даллас схилився над пристроями ручного управлiння.

– Коригую курс. Три градуси чотири хвилини праворуч, – Даллас виконав коригування. – Тепер усе в нормi. П’ять кiлометрiв до центра радiуса пошуку. Тримати курс.

– Зменшуемо радiус, – Даллас знову почав натискати на кнопки ручного управлiння.

– Три кiлометри. Два.

У Ламберт був надто схвильований голос. Даллас не мiг вiдгадати чому: через загальну небезпеку чи через наближення до джерела сигналу.

– Ми фактично над ним.

– Молодець, Ламберт. Рiплi, як виглядае поверхня? Знайди, де можна сiсти.

– Працюю над цим, сер, – Рiплi перевiрила декiлька панелей, i в мiру того як з iндикаторiв надходили неприйнятнi данi, в неi на обличчi з’являвся вираз огиди. Зорелiт кружляв у повiтрi, доки Рiплi намагалася розiбратися в невидимiй поверхнi.

– У спектрi зору нiчого не видно.

– Та бачимо, – буркнув Кейн. – Вiрнiше, нiчого не бачимо.

Звiти вiд приладiв не додавали оптимiзму. Судячи з випадкових даних iндикаторiв, це була закинута, безплiдна й ворожа пустеля.

– Завади на радарi, – Рiплi шкодувала, що електронiка не реагуе на прокльони так само швидко, як люди. – На сонарi теж, iнфрачервонi завади. Почекайте, зараз спробую ультрафiолет. Спектр досить високий, щоб не заважати нам.

За декiлька секунд на надважливому iндикаторi з’явилися окремi рятiвнi лiнii, а пiсля цього – слова з яскравим пiдсвiчуванням та комп’ютерна схема.

– От i все.

– Знайшла мiсце для посадки?

Рiплi виглядала повнiстю розслабленою.

– Наскiльки я зрозумiла, можна сiдати будь-де. Згiдно з iндикаторами, поверхня повнiстю рiвна.

Даллас чомусь уявив гладку вулканiчну лаву, котра дещо вихолола, але пiд тонкою скоринкою зрадливо ховае розплавлену смерть.

– Еге, але що там таке рiвне? Вода, пахоехое[8 - Хвиляста застигла лава, назва походить iз територii Гавайських островiв.], пiсок? Кейне, треба вiд чогось вiдштовхнутися. Потрiбна якась пiдказка. Зараз я спущуся, i ми все з’ясуемо. Якщо поверхня тверда i рiвна, то все буде добре.

Кейн почав клацати вимикачами.

– Монiторинг. Інструмент аналiтики запущено. Завади не зникають.

Даллас обережно опускався ближче до поверхнi.

– Завади не зникають, але слабшають.

Даллас знову дещо знизив висоту. Ламберт спостерiгала за давачами. Вони були на безпечнiй висотi, але якби з двигунами зорельота щось трапилося чи на них подiяла якась сила, притаманна цiй планетi, на такiй швидкостi все могло рiзко змiнитися. Але гальмувати теж не можна, оскiльки при такому вiтрi можна було взагалi втратити управлiння.

– Завади зникають… все!

Кейн вивчав iндикатори та контурнi лiнii на сканерi зорельота.

– Колись ця планета була розплавлена. Судячи з результатiв аналiтики, недовго. В основному, складаеться з базальту, трiшки рiолiту, подекуди зустрiчаються прошарки лави. Наразi все застигло й охололо, слiдiв тектонiчноi активностi не виявлено.

За допомогою iнших вимiрювальних приладiв вiн намагався дiзнатися iншi секрети маленькоi планети.

– Нiяких слiдiв тектонiчноi активностi пiд нами чи поблизу. Чудове мiсце, щоб посадити корабель.

Даллас одразу ж запитав:

– Ти впевнений?

– Вона надто стара, щоб тут було iнакше, – роздратовано вiдповiв старший помiчник. – У мене вистачить розуму визначити вiк i склад планети. Гадаеш, що я хочу посадити нас у жерло вулкана?

– Добре, добре. Вибач, просто хотiв перевiрити. Я нiколи не здiйснював посадку без карт i радiомаякiв, вiдколи закiнчив навчання. Трохи нервуюся.

– Усi ми нервуемо, – одразу ж прокоментувала Ламберт.

– Тодi що, здiйснюемо посадку?

Нiхто не заперечував.

– Давайте. Я спробую приземлюватися по спiралi. Докладу всiх зусиль, щоб зробити це пiд таким вiтром, а потiм треба пiдiйти якнайближче до джерела сигналу. Але уважно стежте за сигналом, Ламберт. Я не хочу, щоб ми сiли на той корабель, який потребуе допомоги. Попередь, якщо будемо надто близько.

Його голос звучав досить рiзко в переповненому вiдсiку.

Було виконано необхiднi налаштування, введено команди, а вiрнi електроннi слуги iх виконували. «Ностромо» чiтко приземлявся по спiралi, незважаючи на пориви супротивного вiтру в чорному небi на кожному метрi.

– Зниження за п’ятнадцять кiлометрiв, – чiтко оголосила Рiплi. – Дванадцять… десять… вiсiм.

Даллас пiднiс руку до панелi управлiння.

– Гальмуй. П’ять… три… два. Один кiлометр.

Даллас внiс необхiднi змiни на панелi управлiння.

– Гальмуемо. Увiмкнути двигуни м’якоi посадки.

– Увiмкнено, – Кейн упевнено працював за панеллю управлiння. – Комп’ютерний монiторинг зниження.

У капiтанському вiдсiку почулося рiзке голосне гудiння: це «Матiр» узяла пiд контроль iхне зниження, регулюючи останнi метри бiльш точно, нiж найкращий пiлот.

Даллас провiв останню перевiрку перед посадкою i вимкнув декiлька тумблерiв.

– Основнi двигуни вимкнено. Опори модуля у нормi.

Капiтанський вiдсiк почало сильно трусити вiд вiбрацii вiтру.

– Зниження! Дев’ятсот метрiв! – Рiплi дивилася на панель управлiння. – Вiсiмсот. Сiмсот. Шiстсот.

Рiплi продовжила вiдлiк. Скоро вона дiйшла до першого десятка.

Коли до поверхнi залишалось п’ять метрiв, корабель загальмував i завис у повiтрi. Внизу в нiчнiй темрявi ревiла буря.

– Випустити опори.

Кейн вже почав виконувати наказ Далласа. У капiтанському вiдсiку почулося тихе скрипiння. Із днища зорельота з’явилися декiлька «нiг» iз товстого металу, вiд чого вiн став схожий на жука. Вони впритул наблизились до досi невидимоi внизу породи.

– Чотири метри… Фух!

Рiплi припинила вiдлiк. «Ностромо» теж зупинився, коли опори намацали тверду поверхню. Потужнi бампери пом’якшили контакт.

– Посадку завершено…

Раптом щось трiснуло – можливо, закоротило якусь дрiбну схему або це через те, що перевантаження не було вчасно компенсоване належним чином. А потiм корабель струсонуло вiд якогось сильного удару. Металевим корпусом корабля пройшла хвиля вiбрацii, так що здалося, нiби вiн страхiтливо застогнав.

– Я втратив контроль! – заволав Кейн, коли в капiтанському вiдсiку зникло свiтло. Давачi почали голосно попереджати про небезпеку, оскiльки окремi металевi «нервовi закiнчення» «Ностромо» вiдбивали сигнали про несправнiсть.