Даллас сiв у набите контурне крiсло й замислився, що робити далi. Еш усiвся навпроти Інтелектуального банку й почав манiпулювати приладами управлiння так швидко i невимушено, наче вiн годину тому не був у гiперснi. Нiхто не вмiв так працювати з механiзмами, як цей науковий спiвробiтник.

Даллас теж часто хотiв набути таких умiнь. Досi напiвсонний через наслiдки гiперсну, вiн набрав перший запит. На екранi почали мерехтiти викривленi орнаменти, котрi потiм склалися в знайомi слова. Даллас перевiрив формулювання i переконався, що воно було стандартним: «АВАРІЙНА ФУНКЦІЯ ПОСИЛЕНОГО МОНІТОРИНГУ ДЛЯ ВІДОБРАЖЕННЯ МАТРИЦЬ І ЗАПИТІВ». Так.

Корабель миттево прийняв запит i одразу Даллас отримав вiдповiдь вiд «Матерi»: «РОЗПОЧАТО ПОСИЛЕНИЙ МОНІТОРИНГ АДРЕСНОЇ МАТРИЦІ». Стовпчики розбитоi по категорiях iнформацii згуртувалися пiд цим коротким написом для перевiрки.

Даллас ознайомився з довгим списком, набраним дрiбним шрифтом, обрав потрiбну дiлянку екрана й увiв наступне: «ЕКСТРЕНИЙ КОМАНДНИЙ ПРІОРИТЕТ».

«ФУНКЦІЯ ПОСИЛЕНОГО МОНІТОРИНГУ ГОТОВА ДО ЗАПИТІВ», – вiдповiла «Матiр». Комп’ютерний iнтелект не запрограмовано на красномовнiсть, i «Матiр» не була винятком.

Далласа це влаштовувало. Вiн був не в гуморi, щоб теревенити. Капiтан швидко написав: «ЩО ТРАПИЛОСЯ, МАТІР?», i завмер в очiкуваннi…



Не можна сказати, що iнший, капiтанський вiдсiк на «Ностромо» був дуже просторим, але там було трохи бiльше мiсця, нiж в iнших вiддiленнях та камерах, хоч i не набагато. Уздовж стiн були встановленi екрани зовнiшнього огляду, а ближче до середини п’ять контурних крiсел чекали на своiх господарiв перед центральним термiналом iз миготливими пультами. Ще бiльший капiтанський вiдсiк – це були б грошi на вiтер, оскiльки екiпаж проводив бiльшiсть часу в морозильних камерах у нерухомому станi. Вiдсiк був призначений виключно для роботи, а не для вiдпочинку чи розваг, i всi, хто там працював, чудово це знали.

Герметичнi дверi тихо розчинилися вглиб стiни, i увiйшли спочатку Кейн разом iз Рiплi, а за ними Ламберт з Ешем. Вони звичними й швидкими кроками пiдiйшли до вiдповiдних постiв управлiння за панелями, подiбно до старих друзiв, якi зустрiлися пiсля довгоi розлуки.

П’яте крiсло залишилось поки що порожнiм, чекаючи, доки Даллас не повернеться зi свого тет-а-тет iз «Матiр’ю» – iнтелектуальним банком «Ностромо». Це прiзвисько було досить влучним i не взятим зi стелi. Люди завжди серйознiшають, коли дiзнаються про апарати, що бережуть iхне життя, а машини виконували свою опiкунську функцiю з такою ж серйознiстю i, навiть здавалося, з нотками почуттiв.

Члени екiпажу були одягнутi досить невимушено, що вiдповiдало iхньому ще розслабленому стану. Це була повсякденна пародiя на унiформу астронавтiв. Їхнiй одяг вiдображав особистiсть власника. Сорочки та брюки були пожмаканi та зношенi за декiлька рокiв, як i iхнi тiла.

Перший звук, що пролунав у капiтанському вiдсiку пiсля довгих мiсяцiв повноi тишi, сумарно вiдобразив настроi всiх розбуджених членiв екiпажу, хай навiть вони цього й не усвiдомили. Це було невдоволене нявчання Джонса, коли Рiплi поклала його на панель. Потiм кiт, що стрибнув на пiдлогу, почав тертися об колiна Рiплi, коли вона зiгнулася на стiльцi з високою спинкою, i нявчання змiнилося муркотiнням.

– Ну що, вмикаймося, – Кейн перевiряв свою панель управлiння, оглядаючи засоби автоматизацii i шукаючи невiдповiднi та нестабiльнi контакти, а Рiплi та Ламберт клацали необхiдними вимикачами та натискали потрiбнi кнопки.

Коли новi лампочки та кольори почали загорятися на iндикаторах i дисплеях, усi хутко пожвавiшали. Таке враження, що пристроi радiли появi iх живих партнерiв i намагалися за будь-якоi можливостi продемонструвати iм усi своi таланти.

На iндикаторах перед Кейном з’явилися новi цифри та слова. Кейн порiвняв iх iз тими, що мiцно засiли в його пам’ятi.

– Виглядае нормально. Тепер давайте подивимося, що там назовнi.

Пальцi Ламберт послiдовно пробiглися рядом щiльно розташованих кнопок. Увiмкнулися всi екрани на стiнах капiтанського вiдсiку, частина дублюючих дрiбнiших звисала зi стелi, щоб простiше було працювати. Штурман Ламберт уважно подивилася в один iз квадратних екранiв, що знаходився найближче, i одразу насупилася. Вона побачила частину того, на що очiкувала, але головного бракувало. Це було так важливо, що всi iншi речi, якi були в нормi, ii вже не цiкавили.

– Де ж Земля?

Кейн уважно вдивлявся у власний екран. Вiн бачив темряву, всiяну зiрками, а крiм цього, майже нiчого. Якщо навiть припустити, що вони занадто рано залишили гiперпростiр, то принаймнi вони б мали побачити Сонячну систему на дисплеях. Але ii не було, як i очiкуваноi Землi.

– Ламберт, ти штурман. Скажи ти.

Посерединi деяких екранiв була зiрка, але не Сонце. Вона була iншого кольору, а збiльшенi на екранi небеснi тiла зовсiм не нагадували рiднi планети. Усе було iнше: форма, розмiр, кiлькiсть.

– Це не наша система, – глухо зазначила Рiплi, хоча це й так було очевидно.

– Можливо, проблема в нашому маршрутi, а не в зiрках, – голос Кейна звучав не надто переконливо, навiть для нього самого. – Інодi зорельоти виходили з гiперпростору в iнший бiк вiд свого пункту призначення. Це може бути збiльшене зображення Центавра, а Сонячна система залишилась позаду. Давайте зробимо скан, перш нiж панiкувати.

Вiн промовчав про те, що система на дисплеях нагадувала Центавр не бiльше, анiж Сонце.

Герметичнi рухомi вiдеокамери на бувалiй поверхнi «Ностромо» почали тихо рухатися в космiчному вакуумi, шукаючи ознак земного тепла в мороцi. Допомiжнi камери, встановленi на вантажi, який вiз «Ностромо», – страхiтливе скупчення величезних металевих резервуарiв – теж використовувались у пошуках. Земляни минулих столiть дуже здивувалися б, якби дiзналися, що «Ностромо» везе в мiжзоряному просторi значну кiлькiсть сироi нафти й по дорозi переганяе ii за допомогою власноi автоматичноi установки, яка безперервно працюе.

До того часу як «Ностромо» долетить до земноi орбiти, нафта мае перетворитися на готовий продукт. Застосування таких методiв було необхiднiстю. Хоча людство винайшло чудовi та ефективнi замiнники палива, це сталося лише пiсля того, як окремi зажерливi особи вичавили останню краплю пального з висушеноi Землi. Усi машини, створенi людством, працювали на термоядернiй та сонячнiй енергii, але це не могло бути повною замiною нафтопродуктам. Наприклад, за допомогою термоядерноi енергii неможливо виготовити пластмасу. Сучасний свiт довше протримаеться без енергii, анiж без пластику, тому мiсiя «Ностромо» та смердюча чорна рiдина, яку вiн поступово переробляв, мали вагоме комерцiйне значення.

Камери зафiксували довкола лише одну систему, яку можна було побачити в центрi декiлькох екранiв – зiрку незвичайного кольору в оточеннi безладного намиста з планет, що оберталися навколо неi. Зараз Кейн i Ламберт майже не сумнiвалися, що «Ностромо» чомусь узяв курс на цю невiдому систему.

Усе ж могла трапитися помилка в часi, але не в просторi. Сонячна система могла бути злiва або справа вiд цiеi зiрки. Був точний спосiб це перевiрити.

– Виклич службу транспортного контролю, – Кейн прикусив нижню губу. – Якщо ми зможемо отримати вiд них сигнал, то знатимемо, що в правильному секторi. Якщо ми неподалiк вiд Сонячноi системи, то отримаемо вiдповiдь вiд однiеi iз зовнiшнiх станцiй-ретрансляторiв.

Ламберт перевiрила iншi кнопки.

– Це мiжгалактичний торговельний буксир «Ностромо», реестрацiйний номер один-вiсiм-нуль-два-чотири-шiсть, що прямуе на Землю з наливним вантажем нафти та вiдповiдною установкою для ii очищення. Викликаю Антарктичну службу транспортного контролю. Як зрозумiли мене? Прийом.

У динамiках чулося лише слабке безперервне шипiння помiх вiддалених зiрок. Джонс лежав бiля нiг у Рiплi й муркотiв в унiсон iз зiрками.

Ламберт спробувала ще раз.

– Мiжгалактичний торговельний буксир «Ностромо» викликае службу транспортного контролю iз Сонячноi системи або Антарктиди. У нас проблеми з навiгацiею. Це прiоритетний виклик, будь ласка, дайте вiдповiдь.

Знову дражливе зоряне шипiння. Ламберт почала нервуватися.

– SOS, SOS! Буксир «Ностромо» викликае службу транспортного контролю iз Сонячноi системи або iнший корабель, який нас чуе. SOS! Чекаемо на вiдповiдь.

Невиправданий екстрений виклик (а Ламберт знала, що на даний момент iм нiчого не загрожувало) залишився без вiдповiдi. Зневiрившись, вона вимкнула передавач, але приймач залишила увiмкненим для всiх каналiв на випадок, якщо поряд буде пролiтати iнший корабель, що буде подавати сигнали.

– Я знала, що ми далеко вiд Сонячноi системи, – пробурмотiла Рiплi. – Я знаю це мiсце, – вона кивнула вбiк дисплею над своiм постом. – Це далеко вiд Сонячноi системи, як i ми.

– Спробуй ще, – наказав Кейн i повернувся до Ламберт. – Де ми зараз? Ти вже зчитала данi?

– Дай менi кiлька хвилин, добре? Це не просто. Ми десь у хрiна на рогах.

– Спробуй ще.

– Цим i займаюсь.

Пiсля декiлькох хвилин напружених пошукiв i манiпуляцiй iз комп’ютером Ламберт злегка посмiхнулася iз задоволеним виразом обличчя.

– Знайшла. Ми недалеко вiд системи Дзета II. Ми навiть не досягли зовнiшнього освоеного кiльця. Ми надто глибоко, аби натрапити на навiгацiйний буй, не кажучи вже про ретранслятори кораблiв, що знаходяться в Сонячнiй системi.

– Якого бiса ми тут опинилися? – вголос поцiкавився Кейн. – Якщо з кораблем нiчого не трапилося, а ми не вдома, чому ж тодi «Матiр» вивела нас iз анабiозу?

Це було простим збiгом, але нiби у вiдповiдь на поставлене питання рупор станцii почав голосно й наполегливо сигналити про загальний збiр екiпажу…

У хвостi «Ностромо» розташовувалося велике машинне вiддiлення зi складним потужним обладнанням. Там знаходилося серце корабля – розширена система тяги, за допомогою якоi зорелiт мiг рухатися викривленим простором i змагатися iз часом, задерикувато показуючи свiй металевий нiс Ейнштейновi… І лише незначна частка енергii витрачалася на живлення життедiяльностi екiпажу. У переднiй частинi цього масивного комплексу, який постiйно гудiв, знаходилася скляна кабiнка – просторий горбок над конусоподiбним гiпердвигуном. Тут у контурних крiслах вiдпочивали двое iнженерiв, котрi вiдповiдали за забезпечення справноi та безперебiйноi роботи всiх механiзмiв двигуна. Чоловiки пiклувались про механiзми, а механiзми дбали про них.

Бiльшу частину часу двигун сам чудово про себе дбав, що дозволяло Паркеровi й Бретту займатися бiльш приемними та цiкавими iм справами, наприклад, пити пиво та розповiдати непристойнi iсторii. Зараз була черга Паркера. Вiн уже в сотий раз переповiдав байку про помiчника iнженера i бордель в умовах невагомостi. Це була гарна iсторiя, вiд якоi незворушний Бретт завжди мiг розумiюче хiхiкнути кiлька разiв, а оповiдач смiявся так, що аж на кольки брало.

– …І мадам кинулася до мене, стурбована й водночас розлючена, – розповiдав iнженер. – Вона почала просити нас врятувати того бiдного додiка. Гадаю, вiн не знав, куди втрапив.

Як завжди, вiн засмiявся зi свого жарту.

– Ти ж пам’ятаеш те мiсце? Чотири стiни, пiдлога i стеля завiшанi дзеркалами, а лiжка немае, лише фiолетова сiтка посеред кiмнати, яка обмежуе дii й захищае вiд ударiв об стiну. Це все в умовах невагомостi. – Вiн похитав головою, перебираючи в головi спогади. – Це мiсце точно не для вразливих! Над ним вирiшили пожартувати i створили iмiтацiю вiльного падiння. Уявляеш, як той хлопчина запанiкував, коли все довкола почало вертiтися! Цi дзеркала зовсiм збили його з пантелику. Напевне, його напарники довго вмовляли його спробувати ту штукенцiю. Та дiвчина, яка була з ним, миючись, розповiдала, що все починалося добре. Але потiм вони почали крутитися i вiн запанiкував, бо не мiг зупинити iхнi перекиди. Вона теж намагалася, але зупиняти вiльне падiння теж потрiбно удвох. Через дзеркала хлопець втратив орiентацiю, а через вiльне падiння вiн не мiг припинити блювати, – Паркер випив ще пива. – У життi не бачив такого безладу. Гадаю, вони досi миють тi дзеркала.

– Еге, – Бретт схвально посмiхнувся.

Паркер непорушно сидiв, чекаючи, доки вивiтряться останнi спогади. Пiсля них залишались приемнi похiтливi враження. Паркер вiдчужено увiмкнув тумблер над панеллю управлiння. Загорiлося приемне зелене свiтло.

– Яке в тебе свiтло?

– Зелене, – вiдповiв Бретт, повторивши процедуру увiмкнення та перевiрки власних приладiв.

– І в мене, – Паркер спостерiгав за бульбашками в келиху з пивом. Вiн усього кiлька годин тому прокинувся з гiперсну, а вже занудьгував. В iнженерному вiддiленнi все працювало без збоiв, тому справ не було. Не було з ким навiть подискутувати, окрiм Бретта. Але як можна розпочати балачку iз чоловiком, котрий розмовляв односкладними вигуками i для якого сказати повне речення було справжнiм досягненням.

– Думаю, що Даллас умисно iгноруе нашi скарги, – насмiлився сказати вiн. – Можливо, вiн не може видати наказ про те, щоб ми отримали повну премiю, але вiн же ж капiтан. Якби вiн хотiв, то мiг би надiслати запит або принаймнi замовити слово за нас. Це було б дуже доречно.

Вiн вивчав iндикатори iз числами, якi збiльшувалися або зменшувалися вправо i влiво. Люмiнесцентна червона лiнiя, що бiгла в центрi дисплея, зупинилися рiвно по нулю, роздiливши потрiбне значення нейтральностi на двi половини.

Паркер намiрився i далi провадити беззмiстовний монолог, розповiдати рiзнi iсторii та скаржитися, але зумер над ними раптом почав монотонно дзижчати.

– Чорт забирай, що там знову трапилося? Щойно трохи розслабишся, усi довкола починають бiгати, нiби на срачку.

– Еге ж, – Бретт схилився, щоб краще чути, а мовець прокашлявся.

Це була Рiплi.

– Усiм зiбратися в кают-компанii.

– Зараз не час обiду, та й для вечерi ще зарано, – збентежено сказав Паркер. – Або час вивантажувати нафту, або…

Вiн запитально глянув на напарника.

– Скоро дiзнаемося, – промовив Бретт.

По дорозi до кают-компанii Паркер з огидою оглянув стiни коридору на поверсi «С», якi були далеко не стерильними.

– Цiкаво, чому вони нiколи не спускаються сюди. Ось де справжня робота.

– Через це ми й отримаемо половину частки. Наш час – це iхнiй. Так вони це й сприймають.

– А я думаю, що це тхне лайном.

Судячи з тону Паркера, можна було навiть не сумнiватися, що вiн мав на увазi зовсiм не запах стiн у коридорi…




II


Порiвняно невеличка кают-компанiя ледь вмiщала в себе весь екiпаж. Зазвичай тiсноти не вiдчувалося, оскiльки семеро астронавтiв практично нiколи не iли одночасно. Цiлодобово працюючий автокок мимоволi заохочував iндивiдуалiзм, адже кожен мiг поiсти в особисто зручний час. Але зараз, зiбравшись усi разом, учасники екiпажу почувалися дискомфортно. Усi переминалися на мiсцi, намагаючись не штовхатися i не дiяти одне одному на нерви.

Паркер та Бретт були незадоволенi й узагалi не приховували цього. Єдине, що iх заспокоювало, це що технiка була в порядку, тому навiть якщо щось i трапилося, то не з iх провини. Рiплi вже повiдомила iм новину про вiдсутнiсть потрiбного пункту призначення, котра всiх збентежила.

Паркер припускав, що всiм треба буде знову впасти в гiперсон. Це була клопiтка й неприемна процедура, навiть якщо проводити ii бездоганно. Паркер стиха вилаявся. Його бiсило все, що роздiляло його iз виплатою в кiнцi подорожi.

– Капiтане, ми знаемо, що не досягли Сонячноi системи, – Кейн сказав це вiд усiх оточуючих, якi з очiкуванням дивились на Далласа. – Ми далеко вiд дому, але система корабля прийняла рiшення розбудити нас вiд гiперсну. Час дiзнатися чому.

– Зараз i дiзнаетесь, – з готовнiстю вiдповiв Даллас. – Як вiдомо, – почав вiн iз поважним виглядом, – «Матiр» було запрограмовано на припинення подорожi, вимкнення гiпердвигуна та наше пробудження за певних умов.

Вiн витримав ефектну паузу й продовжив:

– Ось вони й настали.

– Напевне, сталося щось серйозне, – Ламберт спостерiгала за Джонсом, який грався iз мигтючим сигнальним пристроем. – Ви знаете це. Непросто вивести весь екiпаж iз гiперсну. Завжди iснуе певний ризик.

– Хто б мiг подумати, – саркастично пробурмотiв Паркер так тихо, що це розчув лише Бретт.

– Вам усiм буде цiкаво, – продовжував Даллас. – Нас розбудили по тривозi, яка не стосуеться «Ностромо». Як стверджуе «Матiр», корабель у чудовому станi.

Переповненою кают-компанiею прокотився полегшений видих: «Ну слава Богу».

– Небезпека полягае в iншому, зокрема в невiдомiй системi, де ми зараз перебуваемо, на однiй iз ii планет. Зараз ми наближаемось до цiеi планети, – вiн зиркнув на Еша, котрий кивнув на знак згоди. – Ми отримали сигнал вiд невiдомого джерела. Там були перешкоди, i «Матерi» знадобився певний час, щоб розшифрувати його. Але це точно аварiйний сигнал.

– Пхе, це не мае сенсу, – Ламберт теж виглядала збентежено. – Серед усiх стандартних сигналiв екстренi виклики е найбiльш зрозумiлими та простими. Тому в «Матерi» не повинно виникати жодних проблем iз розшифровкою.

– «Матiр» припускае, що йдеться не про стандартний сигнал про допомогу. Це акустичний сигнал радiомаяка, який повторюеться кожнi дванадцять секунд. Звичайний сигнал. Утiм, «Матiр» вважае, що сигнал мае позаземне походження.

Почуте викликало в когось приглушене ремствування. Коли минула перша схвильованiсть, Даллас продовжив:

– «Матiр» не може дати конкретноi вiдповiдi. Я не розумiю чому. Жодного разу не бачив, щоб комп’ютер не був упевнений. Вiн мiг iгнорувати команди, але завжди давав точну вiдповiдь. Вперше таке бачу.

– Важливо те, що «Матiр» впевнена, що це аварiйний сигнал, який пробудив нас вiд гiперсну.

– І що? – запитав Бретт iз цiлковито байдужим виглядом. Кейн вiдповiв iз легким роздратуванням:

– Ну ж бо! Ти ж знаеш свою iнструкцiю. Згiдно з роздiлом B2 льотних директив Компанii, ми зобов’язанi надавати будь-яку можливу допомогу в таких ситуацiях, незалежно вiд того, чи мае сигнал земне походження.

Паркер з огидою копнув панель.

– Чорт забирай, не хочу це говорити, але ми торговельний буксир iз величезним i незручним вантажем, а не клятi рятувальники. У контрактi нiчого не сказано про це. Хоча, – вiн раптом злегка прояснiв, – якщо нам за це доплатять…

– Раджу перечитати свiй контракт, – промовив Еш i процитував його чiтко, як центральний комп’ютер, яким вiн пишався. – «Необхiдно дослiджувати будь-якi систематично прийнятi сигнали вiд розумних iстот». Інакше загрожуе ануляцiя усiеi заробiтноi плати та премiй по закiнченню подорожi. Про премii за допомогу в бiдi нiчого не йдеться.

Паркер знову мовчки копнув панель. Вони iз Бреттом не вважали себе героями. Той, хто збив корабель в якомусь химерному свiтi, мiг легко зробити це i з ними. У них не було доказiв, що невiдомого вiдправника було збито, але в далеко не спокiйному всесвiтi треба мислити реально, радше – песимiстично.

Бретт, судячи з його вигляду, також розглядав ситуацiю з точки зору затримки оплати через змiну курсу.