Таемницi Ходвартса
Сергiй Гридiн


Закадичнi друзi Соломка, Дмитрик та Циганчук зi своiми четвероногими друзями магiчним образом опиняються в дивному мiсцi. На перший погляд воно здаеться iм знайомим… Але це тiльки на перший… Казковi пригоди чекають на героiв попереду, де вони пройдуть випробування на вiрнiсть, смiливiсть i доведуть, що вони гiднi володiти чарiвною паличкою.





Сергiй Гридiн

Таемницi Ходвартса





Частина 1


Сонце встало, розплилося,
Наче жир у супi!
І лечу я на машинi
Як вiдьма у ступi!

– зненацька голосно зазвучала жiночим, писклявим голосом пiсня у мiзках Дмитрика Солом'янка, який до того часу спав мiцним i безтурботним сном, насолоджуючись канiкулами та цiлковитою свободою. Ну, майже цiлковитою (але про це трохи пiзнiше)!

– «Що за мара така?» – подумав крiзь сон Дмитро. – «Яка вiдьма? У якому супi?…Що за пiсня? Звiдки?» – привiдкрив вiн одне око, пройшовся затуманеним сном поглядом, по своiй кiмнатi.

На письмовому столi бiля вiкна сидiла Лiзка i сумними очима дивилась на Солом'янка, натякаючи, що непогано було б i перекусити щось! Сонце бо вже дiйсно встало! Вона вiдрегулювала музичний центр, налаштовуючи звук та сигнал радiохвилi.

А я гарна наче рожа,
Маю синi очi!
Покохай мене, миленький,
Бо я iсти хочу!

– Залунало з динамiкiв з подвоенною мiццю. Лiзка скорчила жалiбну пику, злiзла зi столу i пiдскочивши до лiжка, стягнула з Дмитрика ковдру. Той хвицнув ногою, намагаючись вiдiгнати вiд себе нападницю, але впав на пiдлогу i нарештi повнiстю прокинувся.

Лiзка! – iз злiстю закричав Солом'янко, – я iз тебе зараз котлету зроблю, дi-джей недороблений! – став вiн навкарачки, одночасно намагаючись схопити iстоту, яка так нахабно вирвала його iз обiйм Морфея, i виконати свою обiцянку.

Але Лiзка виявилась набагато спритнiшою. Вона голосно скрикнула i вискочила в коридор, мазнувши по обличчю Дмитра волохатим… хвостом. Лiзка була мавпою!..

…Дмитро Петрович Солом'янко, власною персоною, серйозний парубок 12 рокiв вiд народження, проживав в невеличкiй трикiмнатнiй квартирi у старому будинку разом

iз татом i мамою. Невисокого зросту, iз жовтуватим, схожим на стиглу пшеницю волоссям, та обличчям, рясно всипаним природою ластовинням, Дмитрик нагадував головного героя старого мультфiльму про рудого хлопчика, який чи-то вгрiв свого дiдуся лопатою, чи-то тiльки збирався це зробити, а потiм доводив всiм, що вiн старенького зовсiм i не бив, а навпаки вiдчував до того теплi почуття. До цього мультика досi залишався небайдужим тато, який скачав анiмацiю з iнтернету i часто ввечерi, влягшись на диванi та вмостивши ноутбук на живiт, переглядав, регочучи як мала дитина. Дмитро Петрович, не розумiючи такоi реакцii на не зовсiм довершений на його думку витвiр, який, напевне, дивились ще вимерлi досi динозаври, тiльки мовчки хмикав та зачинявся у своiй кiмнатi, вмикаючи на DVD-програвачi сучаснi, крутi мультфiльми, бiльшiсть яких чомусь були китайського чи японського виробництва.

Соломка (так любляче називала хлопчика мама) нiчим не вирiзнявся вiд своiх однолiткiв. Вiн любив дивитися по телевiзору рестлiнг, ганяв до одурiння футбол у дворi, не любив читати книжки (це ж стосувалося i пiдручникiв) та мiг на канiкулах проспати майже до обiду, накривши голову подушкою.

Така iдилiя продовжувалась весь червень i половину липня. А два тижнi тому в помешканнi Дмитрика Солом'янка з'явилась нова iстота. Треба сказати, що тато Соломки працював у невеличкому приватному зоопарку. Хоч звiрiв там поки що було не багато, але всi люди, причетнi до цього закладу, були не аби-якими фанатами своеi справи. Тож i Петро Солом'янко, за освiтою ветеринар, час вiд часу притягував додому на лiкування то папугу iз пошкодженим крилом i досить великим запасом ненормативноi лексики, якого конфiскували на митницi у контрабандистiв, то якусь дивну безхвосту ящiрку, що ii несподiвано винайшла у себе пiд ванною тiтка iз сусiднього будинку. Як вона туди втрапила (маеться на увазi ящiрка!) нiхто не знае, але ii зустрiч iз переляканою жiнкою вартувала нещасному плазуну хвоста i викликала у нього нервовий зрив, який потiм успiшно лiкував тато Соломки.

От i тепер у зоопарку, в примiщеннi де жила невеличка мавпочка невiдомоi Дмитру породи, що мала звучне iм'я Луiза, чи то розпочали ремонт, чи оголосили карантин, але «волохата потвора» (як зразу назвав ii Соломка) оселилась на деякий час в iх квартирi, поклавши край вiльному життю Дмитрика. На нього був звалений «почесний обов'язок» вигулювати людиноподiбну i слiдкувати за тим, щоб вона вчасно вживала iжу. Якщо iз «гулянками» проблем не було, то Луiзина годiвля стала справжнiм стихiйним лихом! Здавалося, та iла б цiлодобово! При всьому тому мавпа прокидалася досить рано, деякий час чекала поки Дмитрик зверне на неi увагу, а потiм вживала таких «не людських» заходiв як от сьогоднi. Тепер вона обережно зазирнула до кiмнати з коридору i скорчила знущальну пику, покрутивши схожими на дитячi руки лапками, бiля лапатих вух.

Ну, Лiзка! Капець тобi! – загрозливо прошипiв Дмитро. Вiн хотiв схопити порушницю спокою i покарати ii, але зашпортався у ковдрi, що розкинулась на пiдлозi i впав, боляче вдаривши колiно.

Тут, прорвавшись крiзь музичнi рулади, якi досi голосно лунали у кiмнатi, задзвонив мобiльний, що лежав на тумбочцi бiля лiжка. Лiзка, яка дуже любила «поговорити» по телефону, кинулась до трубки з намiром захопити ii, але перечепившись за вчасно пiдставлену Соломкою ногу, залетiла пiд лiжко i там ображено засопiла, чого за музикою чути не було.

Дмитрик, стогнучи, пiднявся, виключив черговий попсовий хiт, який звучав з динамiкiв, i нарештi прийняв вхiдний дзвiнок. Несподiвана тиша надавила на вуха. Тим голоснiшим здалося привiтання iз телефонноi трубки. Соломка аж вiдсахнувся.

Привiт, старий! – репетував апарат. – Скiльки можна дрихнути! Вже сонце давно встало! – лунало звiдти.

Ага, i «розплилося наче жир у супi»! – тихо промовив Солом'янко, згадавши пiсню, за допомогою якоi його зранку розбудила Луiза.

Що!!?? Ти про що???!!! – занепокоiлась трубка, з якоi, здавалося, мало не вистрибнув Соломкiв найкращий друг – Андрiй Циганчук…

…Здавалося, вони дружили завжди. Їх мами навiть в пологовому будинку разом народжували. Там вони i познайомились! Дмитрикова матiнка розповiдала, що коли немовлят розповили i поклали поряд, то Циганчук загилив Солом'янку рожевою п'ятою по нозi, малий Дмитро Петрович вiдмахнувся, потрапивши Андрiевi в носа i обидва дружно заревiли, намагаючись перекричати один одного. Як вiдомо, нiщо так не сприяе хлопчачiй дружбi як гарна бiйка! От з тих незапам'ятних часiв iх долi перетнулись в одну спiльну i хлопцi не уявляли життя без своеi другоi половинки. Інодi здавалося, що вони рiднi брати, хоча бiльше не схожих один на одного «родичiв» важко було уявити.

Циганчук повнiстю вiдповiдав своему прiзвищу, маючи iссиньо-чорне волосся, що трохи завивалося на кiнчиках, злегка горбкуватий нiс та пухкi вуста, над якими навiть в такому молодому вiцi можна було розгледiти темнуватi, рiдкi вусики.

Над його прiзвиськом, а воно мусить бути у кожного пацана, який себе поважае (так думав Андрiй), нiхто особливо не заморочувався. Змiнивши всього одну лiтеру у прiзвищi, ЦиганчУк перетворився на ЦигАнчика. Так i тягнулось нове

iм'я за ним по життю, наче жуйка, що приклеiлась до штанiв. Андрiйко спочатку ображався, а потiм йому навiть сподобалось! Вiн ще й пiдсмiювався над Соломкою, якого (от що мама наробила!) стали так називати всi спочатку у садочку, а потому i в школi…

Ти про який там суп говориш? Знову Луiза бешкетуе? – турботливо спитав Андрiй.

Вiн був у курсi всiх справ Дмитрика i до всього вiдчував свою причетнiсть.

Вигулювати мавпу iм доводилось удвох i хоч Андрiйковi чотирилапа сподобалась (була вона смiшною, непередбачуваною i досить симпатичною!), але демонструвати свою приязнь вiн не поспiшав, знаючи ставлення свого найкращого друга до «волохатоi потвори».

Та то я так, про свое! – зiскочив з теми Соломка. – Ти гуляти iдеш сьогоднi? – перевiв розмову на iнше.

Я вже на вулицi! Давай виходь! Така погодка класна! – запросив Циганчик товариша.

Вчора, майже весь день, лив дощ. Було сиво i неприемно. Лiто несподiвано стало схожим на осiнь. По калюжах шастав прохолодний вiтерець i з квартири навiть не хотiлося виходити. Сьогоднi ж все змiнилося. Сонечко пестило зелене листя на деревах, стрибало зайчиками по вiкнах та дзеркалах автомобiлiв, виманюючи на подвiр'я та запрошуючи побiгати у футбол. Тим бiльше, що у iхньому спiльному дворi (а жив Циганчик у сусiдньому будинку) був навiть свiй спортивний майданчик!

Іду! – виглянув у вiкно Дмитрик. – А нехай тобi! – несподiвано згадав вiн. – А Лiзку на кого залишу? – кинув у трубку сердито.

Давай я до тебе зайду, швиденько погодуемо ii, а потiм разом щось придумаемо!

Та й я трохи перехопив би щось, а то вискочив з дому навiть не поснiдавши. – запропонував Андрiйко.

Оце класна iдея! – ожив Солом'янко. – Я «бутрики» роблю, а ти пiднiмайся! – вiдключився Дмитро i кинувся на кухню робити бутерброди. За ним нишком послiдувала Луiза, намагаючись не потрапляти хлопцевi на очi.

У передпокоi залунав дзвоник. В коридор ввалився Андрiй, на ходу скинув кросiвки та подався прямо на кухню. Там схопив найбiльший шмат хлiба з ковбасою на ньому i iз задоволенням вгризся, замуркотiвши наче кiт.

Ти б хоч руки помив! – кинув докiрливо Дмитрик i собi вiдкусуючи великий шматок.

Пережитки! Тiльки вчора приймав ванну ввечерi! – вiджартувався Циганчик, але руки все-таки пiд цiвку води пiдставив, витерши потiм кухонним рушником.

На вiдмiну вiд Соломки, Андрiй не був чистюлею, iз-за чого у них i виникали

iнодi короткочаснi конфлiкти. Вiн кинув рушника на пiдлогу, знову схопив бутерброд. Несподiвано Андрiйко оглянувся, нiби щось вiдчуваючи спиною, закашлявся, мало не вдавившись. На нього сумними, голодними очима дивилась Луiза. Вона з приреченою пикою сидiла бiля порогу, час вiд часу пiднiмаючи погляд, i зiтхала, ковтаючи слину.

Дiмон! – звернувся Циганчик до Солом'янка. – Здаеться е пiдтвердження теорii Дарвiна про те, що люди вiд мавп виникли! Я вiдчуваю якусь спорiдненнiсть iз цiею iстотою! Менi ii шкода! – кивнув Андрiйко на Луiзу.

Тьху! Зовсiм про неi забув! – кинув поглядом на мавпочку Соломка. Вiн дiстав з холодильника в'язку бананiв, вiдламав вiд неi два чималеньких та кинув нащадку тих людиноподiбних, якi були найбiльш лiнивими i в процесi еволюцii не захотiли перетворюватися на людей.

Лiзка на льоту схопила банани, здерла з них шкiрку i, майже не вiдкусуючи, запихнула за щоку, закривши очi вiд задоволення. Щелепи ретельно пережовували продукт.

Слухай, Соломка! А ти чому ii Лiзкою називаеш? Вона ж Луiза! – прошамкав набитим ротом Андрiй.

Дмитро важко зiтхнув. Це була дiлянка душi куди вiн не хотiв пускати навiть Андрiя. У сусiдньому пiд'iздi жила одна дiвчинка. Звалась вона Єлизаветою, але всi називали ii Лiзкою. Лiзка-Єлизавета Яремчук була непосидючим дiвчиськом, яке ганяло iз хлопцями у футбол, iнодi злегка хулiганила, вирiзаючи з гарбузiв середину, вставляючи туди свiчку i насолоджуючись ефектом, який призводив

iмпровiзований лiхтар, влаштваний пiзно ввечерi на пiдвiконня квартири на першому поверсi.

Соломка знав дiвчинку давно. Вони разом ходили до школи, але останнiм часом щось перевернулось у нього в серединi. Якщо ранiше Яремчук здавалася «своiм хлопцем», то тепер вiн роздивився i довге, бiляве, хвилясте волосся, яке вона закручувала у тугий вузол та заколювала шпильками, i чистi, голубi очi, що здавалися шматочками неба на землi.

Але Єлизавета на нього уваги не звертала. Для неi вiн так i залишався злегка вайлуватим, смiшним Соломкою над яким можна трохи пожартувати або поставити його на футбольнi ворота коли нiхто з компанii на це не погоджувався. Коли Дмитрик зрозумiв ii позицiю, то вирiшив для себе викреслити Лiзку зi свого життя. Але серцю не накажеш! Це на паперi все легко витираеться звичайною гумкою, а тут!..

Почуття залишилось, але якимось чином трансформувалось. Тепер Солом'янко намагався звернути на себе увагу не зовсiм зрозумiлими зi сторони вчинками.

Інодi вiн мiг загилити у дiвчинку м'ячем, зробивши вигляд, що це не навмисно, iншого разу сiпнути за волосся чи навiть пiдставити пiднiжку.

Тож коли у квартирi поселилась Луiза, Дмитрик iз радiстю перехрестив ii в Лiзку

i, гуляючи з мавпою, насолоджувався повною владою над непосидючою, такою схожою на справжню Єлизавету, тезкою Яремчук. Їi можна було смикнути за повiдок та крикнути на весь двiр «Лiзка, сидiти!!!», або зарепетувати «Лiзко, волохата потворо! Ти куди лiзеш!?» i тiльки посмiхатися на реакцiю Яремчук, яка ображено кривила свого гарненького ротика.

Але розповiдати це Андрiевi Соломка не хотiв. Адже потрiбно буде виказати всю передумову даного вчинку!

Луiза – довге iм'я! Та й яка вона Луiза? Ти поглянь на неi! – кивнув Дмитро у вiдповiдь. Циганчик перевiв погляд на мавпу. Та iз жалем розглядала шкурки вiд бананiв i була схожа на ображену маленьку дитину, у якоi вiдiбрали смачну цукерку.

Може й так! – погодився Андрiй. – Дiйсно, якась вона не серйозна на вигляд! – пiдтримав вiн друга. – То що? Ідемо гуляти? – зiскочив вiн з табуретки, витираючи руки об шорти.

Зараз! Трохи поприбираю i пiдемо! – кинув докiрливий погляд Соломка. – А руки можеш просто помити! – додав вiн, змiтаючи крихти зi столу.

Слухай, Дiмон! – пiдняв погляд Циганчик. – Що ти наче дiвчинка зi своею чистотою порпаешся!? Кинь ти все! Мама прийде – поприбирае! – легковажно видав Андрiйко, витираючи все ще маснi руки тепер вже своею свiтлою футболкою.

А вона менi хто? Служниця? – сердито спитав Солом'янко.

Ну й ставай собi судомийкою, якщо маеш таке бажання! – невiдомо на що образився товариш. – Я з Лiзкою на вулицю, а ти тут коли порядок наведеш, то виходь до нас! – Циганчик, набурмосений, вийшов з кухнi, натягнув кросiвки, взяв з вiшалки повiдок, на якому водили вигулювати Луiзу, прихопив задоволену майбутнiм променадом мавпочку та вийшов iз квартири, бухнувши дверима. Соломка, нiяк не реагуючи на демарш друга, закiнчив свою справу, повернувся до своеi кiмнати, застелив лiжко i тiльки тодi став вдягатися на вулицю.




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=22148658&lfrom=201587221) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.