І очманiлi електропоiзди сунуть крiзь дурну провiнцiю, поеднуючи острiвцi мiст, i в мiстах загораються дурманнi примарнi вогнi, i машини розрiзають фарами тьму дорiг, i псують шинами скорботний розбитний асфальт, i тривожать псiв у будах, аби тi затим не давали спати своiм хазяям у тихих напiвмертвих селах.

І в вишинi на сходi блищать близькi зорi середини лiта, зорi мiнливi, п’янкi зорi юностi.

І туман встае над покинутим пiонерським табором в Сулимах, над його лиховiсними хащами i його високими густими травами.

І там чутно людськi голоси.

– Ото дурбелик, i скiльки тут тоi мiдi, га?

– Та ось завали рот! Тут сама табличка кiлограм десять, онно поваж возьми. Попробуй, ну…

– Сука, мало того, шо перлись ще, млядь, через усе болото, так поки ще розколупали той пам’ятник, я гребу… Аж упрiв на…

– «Дiтям-пiонерам майбутнього вiд…» – шо це за херня?

– «Вiд iх ровесникiв…», дурбелик ти…

– Та ось завали… «Вiд iх ровесникiв, дiтей-пiонерiв 1984-го року. Вiдкрити в 2084…» Це що, через сто рокiв, виходить?

– Ну ти, блiн, калiка, порахуй возьми. Чи тiльки до десяти, а далi нi? Капсула часу називаеться, чув таке? Ану дай хоть подивлюсь, шо вони там накалякали… А то ми до двi-84-го не доживем з таким життям собачим… Ну.

– Та тут шось важке, мля…

– Ось не гони.

– Мля буду, ану, Вiтя, поможи лишень…

– Ну давай, тягни вже!

– Нiхера собi грамота. Може, це бомба яка… Сука! Шо це за херня?

– Ану дай сюди… Та важке, бля. Ану достань лiхтар з сумки, вже не вижу нiхера… Що це за поiбень? «Власнiсть Мiнiстерства оборони СРСР», тут iще номера якiсь… Шо таке Ахiрет, ти знаеш?

– Нi…

– Блядь, оце ми шось нашли… Тут iще шось, Масiх якийсь, шо за Масiх? Код для активацii офiцеру та командиру групи… Ага, ось. Та шо ж за поiбень?… Оце ми шось нарили, чуеш?

– Шо там написано?

– Не вiдкривати контейнер, смертельно небезпечно. Повiдомити персоналу. Тут вибито на кришцi типу. А то шо, бумага якась?

– Нi, алюмiнiй. Пластинка алюмiнiева… Чуеш – поклади ось його, може там газ який, або то мiна. А прикинь, то бомба ядерна?

– Я в армii такоi хернi не бачив… Оссьо стрiлка показуе на кришку, а на кришцi… Шо це таке? Не по нашому шось. Б… Ба’д ас-самах… йа сакенi… н-нар. Шо це значить?

– Це значить: «Дозвольте-но, жителi вогню», – проказав за iхнiми спинами м’який жiночий голос з помiтним схiдним акцентом, i обое чоловiкiв, злякано обернувшись, гепнулись у високу траву коло пам’ятника дiтям-героям.

Один з них випустив з рук важкий контейнер, який чогось наче одразу полегшав мiж тим, чи то йому так здалося…

За ними в густiй травi, по-мусульманському склавши ноги, сидiла якась дiвчина. Їi густе смоляне i хвилясте волосся було розпущене i навдивовижу довге – воно спадало вниз так, що не можна було бачити лиця. Вбрана вона була в щось на кшталт армiйськоi куртки, чи то пак комбiнезона – чоловiки помiтили маскувальнi плями ще радянського зразка, такий камуфляж бував у радянських десантникiв у фiльмах i на фотографiях. Рукава були закоченi по лiктi, руки по зап’ястя губилися в травi, а ноги в неi були босi – на ногах були якiсь дивнi штани, чи то спортивнi, чи якiсь чудернацькi шаровари. Але на босих ногах один iз чоловiкiв угледiв шкiру дiвчини – синювату, немов мертвецьку, i якусь слизьку. Чи то, може, йому так здалося.

А iнший чоловiк спитав, трохи оговтавшись:

– Чого пiдкрадаешся? Ти хто така? Мiсцева? Як тебе величати, ти?

– Мене-бо? – спитала дiвчина, не пiднiмаючи голови i не прибираючи волосся з лиця. – Звати мене… ну, скажiмо, Аль-Узза. Тобi це про щось говорить?

Чоловiк почав пiдiйматись i обтрушуватись од бур’яну i торiшнього листя.

– Шо, ти якась мусульманка? – вiн недоладно хихикнув. – Чи хто? Тут наче таких нема… Чи ти насмiхаешся? Ти вiдки? Чия будеш?

– Я? – здавалось, жiнка задумалась. – Звiдки? Ну, скажiмо, з Ірану. Так годиться? А чи мусульманка я? Ну… Можна й так сказати. Думаю, так, мусульманка.

– Шось ти таке плетеш… – подивився на неi чоловiк, що пiднявся. – Чого ти прийшла?

– Я прийшла, iбн Адам Абу аль-Башар, аби з’iсти вашi душi.

І вона пiдняла голову i прибрала волосся з лиця. І вони побачили ii лице, о, ii лице!.. О, ii прекрасне i жахаюче лице джiнерi…

i цi iкла з-пiд губ…

i цi суцiльнi бiльма замiсть очей…


* * *

Покинутий пiонерський табiр в ранковiй тьмi липня.

Лиш хащi та височеннi трави мiж будов, а тротуари встеленi перегнилим листям давно минулих лiт.

Лиш блiдий туманець вздовж стадiону та розбитi очницi вiкон.

Та гайне з полiв п’янкий лiтнiй вiтер – внесе в обшарпанi коридори запах пшеничних нив, полину, тяжкий туманний дух далеких болiт, глинистi пахощi вологоi куряви обочин.

І вiтер хитатиме трави. А десь на селi витимуть пси.

А тодi поволi стане свiтати, i кривава зоря спалахне над руiнами колгоспного двору та школи, над сонними вуличками запустiлого села, над покинутим пiонерським табором в його тужливiм снi липня.

Зоря залле своiм млосним свiтом похмурi алейки i стiни столовоi, розжене перегодя ранковi тумани. Тумани зблякнуть, розiйдуться, зберуться в вологу, в холодну росу i окроплять за тим дрiбно високi трави мiж алейок, павутину в розбитих вiкнах. І в ранiшньому свiтi отi краплинки будуть чимось схожi на кров.

Але й кровi буде немало. Пiд розбитим пам’ятником дiтям-героям вона також оросить високi трави i стомлену курну землю, потрiсканий асфальт. І там буде нудотно тхнути кров’ю, але буде там не сама лише кров, а i розтерзанi спотворенi людськi останки, розкиданi навсiбiч. І шматки одежi, i обгризенi кiстки.




РОЗДІЛ ДРУГИЙ



(Аль-Каззаб)


1

До всього сущого Всевишнiй Аллах сотворив з бездимного вогню джинiв i заселив ними пустi землi од обрiю до обрiю. Всевишнiй велiв iм жити i процвiтати в його свiтi i поклонятись Йому i славити створений Ним свiт.

Так задовго до творення Адама з Хаввою джини, або ж жителi вогню, населили собою всi землi. Певний час вони так i жили згiдно волi Всевишнього Всемилостивого i Всемилосердного, але з часом свiт джинiв наповнився смутою та погибеллю, ба навiть скверною на самого Аллаха, адже джини в гординi своiй, порушивши iман, забажали над Ним звеличитись i самим зробитись аль-Джалiль подiбно Йому Всевеликому i Всемилосердному.

Джини всуцiль розбестились та розпустились у своiм падiннi, iхнi общини i царства занепали, почались мiжусобнi вiйни, i мiста джинiв тепер палали в огнях. Вiйська сходились в кривавих бiйнях, несучи смерть мiльйонам i суцiльнi руiни, а також хвороби i голод – сю смуту нарекли Газават Аль-Джаннат i прокляли в вiках, позаяк, бачачи безчестя своiх творiнь i прогнiвившись на них у своему серцi, Всевишнiй Аллах наслав своiх малаiк, аби тi спустошили вiд джинiв райськi сади, багатьох iз них там понищивши.

Так занепав i згорiв свiт джинiв, лишившись в пам’ятi людей, що прийшли за ним, неясним спогадом. Але Сини Адама мають бути пильними, адже задля iх випробування Аллах не знищив усiх джинiв, i в мiсцях безвiсних пробувають в ув’язненнi iмами з числа джинiв – наймогутнiшi i найбiльш зловiснi з них, ахль аль-Кiтаб часто йменують iх Духами Пустелi.

Чоловiки iхнi йменуються джини, а жiнки – джiнерi. Вони можуть здатися подiбними людинi, але та подiбнiсть оманлива – джини мають цiлком чужорiдну людинi природу. Вони мають незрiвнянну з людьми могутнiсть – можуть перекидатись на будь-яку живу й неживу iстоту, вмить перемiщатися з мiсця на мiсце та навiть заволодiти розумом людини. Вони володiють могутнiм чаклунством, можуть проникати за межi сього свiту, але з волi Аллаха вiд них приховано потаемне, на вiдмiну вiд людей.

У своiй iстиннiй явi скидаються на людину, але мають синювату i слизьку, немов мертвецьку шкiру, гострi хижi iкла, а очi суцiльно бiлi без зiниць, немов у якого слiпця. Вони полюбляють болота та кладовища, також зустрiчаються на полях бойовищ, де в сутiнках поiдають трупи. Всi вони харчуються мертвечиною, i то для них найлiпша iжа – вони розривають могили i поiдають мерцiв, а також можуть пiдстерегти людину в пiзнiй час, аби вбити i з’iсти, можуть викрадати малих дiтей.

Джин може вселитися в тiло людини, може захопити ii душу, i тодi людина та стае Абд Іджх, i ходить, як живий мрець, i служить своему iмаму. Також джини можуть пiднiмати мерцiв, вселяючи в них свою волю – можуть навiть наростити плоть на кiстках i жити тодi в такому тiлi, або ж одночасно в багатьох тiлах.


2

Воно i починався ж той день якось по-дурному. Ну, буквально. Треба було вставати на ту пастiвню чуть свiт, а дурнота пiдiймалась по горлу, i голова трiщала, i всi жили по тiлу викручувало. Ну, а чого – перебрав. Видить Бог, не сам же лигав, а з тим тестем, короста би його побила, сякого! Нi, базару нема – вiн як козу привести, то й не дурень на таку справу. Та ну i потеревенити пiд се… Але ж баран з барана, сука, баран з барана…

Нi, ну – розсудiть самi лишень. Дiма зi своею ненаглядною Іришкою приiхав з мiста в акурат вчора ввечерi. На своiй машинi, мiж iншим – i того, й сього привезли, вони тут, матiр iх бери, тих селюкiв, нiчого путнього й не iдять, як на Дiму, не дивлячись, що хазяйство держуть. Ковбаси там пару палок, копченостей привезли, ну i оселедця, i консервiв там – шпротiв тих же… Онно де навiть бананiв-мандаринiв – коли там вони що таке бачать, еге. А круп та розкруп притаранили? Словом – затарились в супермаркетi перед тим нiчогенько. Ну i явились, а тут теща та… Нi, е ii вина в тому – чого вона полiзла з тою наливкою? Домашненька, домашненька, еге ж…

Воно б то випили тоi наливки, на тому й кiнець, аби ж не тесть. Тещi при зятю невдобно було його приструнити, а вiн – по пиву та по пиву. Ну, пiшли в генделик. Словом – i горiлка найшлась за тим.

А до того – нiхто ж не збирався зятя будити зрання. А тiльки ж випадало на сей тестям череду гнати на пашу, а тесть зрання, ще до свiту, як пiшов похмелятись, так оце, либонь, i понинi нема. Теща, правда, думала кого найняти… Та i найняла би, аби не та Іришка його, ну сказано – село селом. Дiвка з села вийде, а село з дiвки нi в яку. Зачала будити Дiму. Давай, мовляв, поженем лишень удвох. Дiма би ii послав, та…




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=22095714&lfrom=201587221) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.