Войти
AndroidLib » Читалка
Пригоди Лапунчика та Хрюндика
Пригоди Лапунчика та Хрюндика
Людмила Борисовна Волок
Лапунчик – маленьке зайченятко, що живе у величезному казковому лiсi. Його товариш – кругленький смугастий кабанець Хрюндик. У життi цих двох чимало чого вiдбуваеться вперше: вони разом втрапляють у халепи, знаходять нових друзiв i поринають у веселi пригоди. Ця добра i весела повчальна книжечка розрахована для дiтей молодшого вiку i чудово пiдiйде для захопливого сiмейного читання.
Людмила Волок
Пригоди Лапунчика та Хрюндика
Як Лапунчик втрапив у халепу
У величезному казковому, прекрасному, густому лiсi, де зустрiчалися i непролазнi хащi, i свiтлi галявини з яскравими квiтами i запашними травами, жив собi Лапунчик.
Лапунчик був маленьким зайченятком, але не таким, як усi маленькi зайченятка. Ми думаемо, зайченятка – вони якi? Пухнастi. Ласкавi. Слухнянi. Трохи боязкi. Їх хочеться захищати, обiймати i пестити.
Але Лапунчик був не таким. Вiн був – тримайтеся, бо про таких зайцiв ви ще не чули! – Лапунчик був розбишакою. На нього iнодi хотiлося накричати (що, нiде правди дiти, таки дiйсно траплялося). А часом Лапунчик мiг утнути таке, що його хотiлося навiть вперiщити чимось, що потрапить пiд руку – особливо матусi Зайчисi. Втiм, на щастя, такого не траплялося, бо матуся Лапунчика дуже любила. Але захищати, обiймати й пестити його здебiльшого хотiлося тодi, коли Лапунчик, вдосталь набiгавшись i напустувавшись, солодко засинав у своему лiжечку.
З того самого часу, як Лапунчик став пiдростати i дослiджувати свiт навколо, не стало спокою у дружнiй заячiй родинi. Була вона чималенькою: мама Зайчиха, тато Заець, старший брат Лапунчика – Зайко, та старша сестра Лапунчика – Заюня. Лапунчика навiть назвали саме так, а не якимось Зайченятком чи Зайчиськом, бо всi сподiвалися, що мале ростиме винятково лагiдним i спокiйним створiнням. Та, як ми знаемо, сталося iнакше. Інодi рiднi сердилися на Лапунчика i сварили його. Тодi Лапунчик сумував i думав, що його нiхто не любить. Але то було неправдою – i зрозумiв це Лапунчик якраз у той день, коли сталася халепа.
Старший брат Зайко часто повторював:
– Лапунчику, не бешкетуй, а то втрапиш у халепу!
Лапунчик його слухав i починав уявляти, що ж таке халепа, бо слово це було зайченятковi незнайомим. А запитати, що воно значить, Лапунчик соромився (бо ж такi крутi зайченята все на свiтi знають!). Тому зрештою йому це дивовижне слово почало уявлятися чимось таким смачненьким, як капустка. І уявлялося навiть бiльше: що мчить вiн по лiсовiй хащi, й раптом потрапляе на вели-и-и-ку галявину, повну цiеi смачноi халепи (ну зовсiм як повну смачноi капустки!). І на слова Зайка малий лише всмiхався.
Аж одного погожого серпневого дня гуляв собi Лапунчик лiсом. І побачив прямо перед собою здоровенного дуба з розлогим, густим гiллям, що починалося мало не бiля самiсiнькоi землi. То Лапунчик i подумав: чому б не спробувати на дуба залiзти?
То й що з того, що зайцi по деревах не лазять!
А треба сказати, що Лапунчик вже пробував видертися на берiзку, яка росте поруч iз заячою норою. Та його зняла з першоi ж гiлочки Заюня, яка тiльки-но повернулася додому з прогулянки та й побачила таку нiсенiтницю: ii братик пробуе забратися на березу. Аж очам своiм не повiрила. Тодi вона хутенько пiдхопила зайченя на руки i сказала:
– Лапунчику, запам’ятай: зайцi по деревах не лазять! Зрозумiв?
Лапунчик кивнув головою на знак згоди. Вiн зрозумiв. Але ж то не означало, що пообiцяв бiльше нiколи-нiколи не пробувати. Може, зайцi й не лазять. Але ж Лапунчиковi кортiло спробувати!
І ось вiн стояв навпроти здоровецького дуба i аж жмурився вiд того, як йому хотiлося на того дуба видертися. Та стати першим зайчиськом, що подолав висоту та видерся на дерево.
Недовго думаючи, Лапунчик взявся лапами за нижню гiлочку, пiдтягнувся i залiз. Тодi – на другу, третю. Четверта далася трохи важче, бо вже було високувато. Та зайченя не здавалося, i поволеньки просувалося нагору.
Лихо сталося, коли десь на чотирнадцятiй гiлочцi Лапунчик глянув униз. Йому стало так страшно, як тодi, коли у травнi була блискавка з громом, i вiн аж трусився з переляку.
А тут вiн навiть i труситися не мiг, бо боявся впасти.
Тож Лапунчик на тiй гiлцi просто завмер, бо лiзти далi вже не смiв – так було йому страшно.
А тим часом до того ж самого дуба хутенько чимчикував на своiх коротеньких нiжках маленький кругленький смугастий кабанець Хрюндик. І треба сказати, що Хрюндик теж не вирiзнявся слухняним i спокiйним норовом. Ось як тепер: хiба вiн послухався маму Хрюню, яка строго наказала не ходити самому по тi смачнющi жолудцi, якими вони вчора ласували? Нi. Хiба вiн послухався тата Хрюна, який взагалi наказав не виходити за огорожу бiля iхнього дому? Нi. Замiсть того, щоб гарненько собi гратися у дворi, доки тато з мамою повернуться з поживними корiнцями додому, вiн утiк!
Тiльки-но батьки зникли у лiсi, Хрюндик теж за ворота – i до дуба! Вiрнiше, до жолудцiв. Жолудцiв нападало багато, i Хрюндик, тихенько повискуючи вiд задоволення, почав розкошувати, наминаючи iх один за одним. Та так голосно i смачно хрумкотiв, що розбудив iжачка. Той спав, згорнувшись у клубочок, на запашному дубовому листячку.
Їжачок прокинувся, потягнувся, встав – i потрапив прямо пiд ноги Хрюндику. Хрюндик з переляку аж кувiкнув. Отак: ку-вi-i-i-i-i! А Лапунчик, що вже закляк на своiй гiлцi, теж з переляку розчепив лапи – та й гепнувся прямiсiнько на Хрюндика.
Хрюндик перелякався не на жарт. Бо не могло бути жолудiв такого розмiру. А то, мабуть, щось страшне i хиже. І Хрюндик вирiшив утiкати.
Поросятко помчало швидше вiтру – через лiс, через хащi, через галявинки з яскравими квiтами. А Лапунчик, вчепившись лапами у боки поросятка, тримався з усiх сил, щоб з нього не впасти.
Таж Лапунчик мчав собi верхи i мовчав. А от Хрюндик верещав що е сили, i рохкав, та ще й кувiкав. Отак: рох-рох! Кувi-i-i-i! Рох!
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=22075531&lfrom=201587221) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Людмила Борисовна Волок
Лапунчик – маленьке зайченятко, що живе у величезному казковому лiсi. Його товариш – кругленький смугастий кабанець Хрюндик. У життi цих двох чимало чого вiдбуваеться вперше: вони разом втрапляють у халепи, знаходять нових друзiв i поринають у веселi пригоди. Ця добра i весела повчальна книжечка розрахована для дiтей молодшого вiку i чудово пiдiйде для захопливого сiмейного читання.
Людмила Волок
Пригоди Лапунчика та Хрюндика
Як Лапунчик втрапив у халепу
У величезному казковому, прекрасному, густому лiсi, де зустрiчалися i непролазнi хащi, i свiтлi галявини з яскравими квiтами i запашними травами, жив собi Лапунчик.
Лапунчик був маленьким зайченятком, але не таким, як усi маленькi зайченятка. Ми думаемо, зайченятка – вони якi? Пухнастi. Ласкавi. Слухнянi. Трохи боязкi. Їх хочеться захищати, обiймати i пестити.
Але Лапунчик був не таким. Вiн був – тримайтеся, бо про таких зайцiв ви ще не чули! – Лапунчик був розбишакою. На нього iнодi хотiлося накричати (що, нiде правди дiти, таки дiйсно траплялося). А часом Лапунчик мiг утнути таке, що його хотiлося навiть вперiщити чимось, що потрапить пiд руку – особливо матусi Зайчисi. Втiм, на щастя, такого не траплялося, бо матуся Лапунчика дуже любила. Але захищати, обiймати й пестити його здебiльшого хотiлося тодi, коли Лапунчик, вдосталь набiгавшись i напустувавшись, солодко засинав у своему лiжечку.
З того самого часу, як Лапунчик став пiдростати i дослiджувати свiт навколо, не стало спокою у дружнiй заячiй родинi. Була вона чималенькою: мама Зайчиха, тато Заець, старший брат Лапунчика – Зайко, та старша сестра Лапунчика – Заюня. Лапунчика навiть назвали саме так, а не якимось Зайченятком чи Зайчиськом, бо всi сподiвалися, що мале ростиме винятково лагiдним i спокiйним створiнням. Та, як ми знаемо, сталося iнакше. Інодi рiднi сердилися на Лапунчика i сварили його. Тодi Лапунчик сумував i думав, що його нiхто не любить. Але то було неправдою – i зрозумiв це Лапунчик якраз у той день, коли сталася халепа.
Старший брат Зайко часто повторював:
– Лапунчику, не бешкетуй, а то втрапиш у халепу!
Лапунчик його слухав i починав уявляти, що ж таке халепа, бо слово це було зайченятковi незнайомим. А запитати, що воно значить, Лапунчик соромився (бо ж такi крутi зайченята все на свiтi знають!). Тому зрештою йому це дивовижне слово почало уявлятися чимось таким смачненьким, як капустка. І уявлялося навiть бiльше: що мчить вiн по лiсовiй хащi, й раптом потрапляе на вели-и-и-ку галявину, повну цiеi смачноi халепи (ну зовсiм як повну смачноi капустки!). І на слова Зайка малий лише всмiхався.
Аж одного погожого серпневого дня гуляв собi Лапунчик лiсом. І побачив прямо перед собою здоровенного дуба з розлогим, густим гiллям, що починалося мало не бiля самiсiнькоi землi. То Лапунчик i подумав: чому б не спробувати на дуба залiзти?
То й що з того, що зайцi по деревах не лазять!
А треба сказати, що Лапунчик вже пробував видертися на берiзку, яка росте поруч iз заячою норою. Та його зняла з першоi ж гiлочки Заюня, яка тiльки-но повернулася додому з прогулянки та й побачила таку нiсенiтницю: ii братик пробуе забратися на березу. Аж очам своiм не повiрила. Тодi вона хутенько пiдхопила зайченя на руки i сказала:
– Лапунчику, запам’ятай: зайцi по деревах не лазять! Зрозумiв?
Лапунчик кивнув головою на знак згоди. Вiн зрозумiв. Але ж то не означало, що пообiцяв бiльше нiколи-нiколи не пробувати. Може, зайцi й не лазять. Але ж Лапунчиковi кортiло спробувати!
І ось вiн стояв навпроти здоровецького дуба i аж жмурився вiд того, як йому хотiлося на того дуба видертися. Та стати першим зайчиськом, що подолав висоту та видерся на дерево.
Недовго думаючи, Лапунчик взявся лапами за нижню гiлочку, пiдтягнувся i залiз. Тодi – на другу, третю. Четверта далася трохи важче, бо вже було високувато. Та зайченя не здавалося, i поволеньки просувалося нагору.
Лихо сталося, коли десь на чотирнадцятiй гiлочцi Лапунчик глянув униз. Йому стало так страшно, як тодi, коли у травнi була блискавка з громом, i вiн аж трусився з переляку.
А тут вiн навiть i труситися не мiг, бо боявся впасти.
Тож Лапунчик на тiй гiлцi просто завмер, бо лiзти далi вже не смiв – так було йому страшно.
А тим часом до того ж самого дуба хутенько чимчикував на своiх коротеньких нiжках маленький кругленький смугастий кабанець Хрюндик. І треба сказати, що Хрюндик теж не вирiзнявся слухняним i спокiйним норовом. Ось як тепер: хiба вiн послухався маму Хрюню, яка строго наказала не ходити самому по тi смачнющi жолудцi, якими вони вчора ласували? Нi. Хiба вiн послухався тата Хрюна, який взагалi наказав не виходити за огорожу бiля iхнього дому? Нi. Замiсть того, щоб гарненько собi гратися у дворi, доки тато з мамою повернуться з поживними корiнцями додому, вiн утiк!
Тiльки-но батьки зникли у лiсi, Хрюндик теж за ворота – i до дуба! Вiрнiше, до жолудцiв. Жолудцiв нападало багато, i Хрюндик, тихенько повискуючи вiд задоволення, почав розкошувати, наминаючи iх один за одним. Та так голосно i смачно хрумкотiв, що розбудив iжачка. Той спав, згорнувшись у клубочок, на запашному дубовому листячку.
Їжачок прокинувся, потягнувся, встав – i потрапив прямо пiд ноги Хрюндику. Хрюндик з переляку аж кувiкнув. Отак: ку-вi-i-i-i-i! А Лапунчик, що вже закляк на своiй гiлцi, теж з переляку розчепив лапи – та й гепнувся прямiсiнько на Хрюндика.
Хрюндик перелякався не на жарт. Бо не могло бути жолудiв такого розмiру. А то, мабуть, щось страшне i хиже. І Хрюндик вирiшив утiкати.
Поросятко помчало швидше вiтру – через лiс, через хащi, через галявинки з яскравими квiтами. А Лапунчик, вчепившись лапами у боки поросятка, тримався з усiх сил, щоб з нього не впасти.
Таж Лапунчик мчав собi верхи i мовчав. А от Хрюндик верещав що е сили, i рохкав, та ще й кувiкав. Отак: рох-рох! Кувi-i-i-i! Рох!
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=22075531&lfrom=201587221) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.