Чужий
Алан Дiн Фостер


Чужий #1
Торговий буксир «Ностромо» прямуе до Землi, аби доставити важливий вантаж. Команда судна перебувае в станi крiогенного гiперсну. Але несподiвано автоматика корабля пробуджуе екiпаж. Причина – дивний радiосигнал, що надходить iз планети LV-426. Імовiрно, це прохання про допомогу. До джерела сигналу вирушають капiтан Даллас, його помiчник Кейн i штурман Ламберт. Вони знаходять потрощений iнопланетний зорелiт iз трупом пiлота, а трюмовi вiдсiки корабля повнi дивних шкiрястих об’ектiв, схожих на яйця. Раптово на Кейна нападае iстота, що впиваеться в його обличчя. Дивом урятувавшись, екiпаж повертаеться на борт «Ностромом». Тепер команда розумiе, що сигнал, який вони чули, не був проханням про допомогу. Це було попередження про смертельну небезпеку. Але вже запiзно. Чужий десь поруч…





Алан Дiн Фостер

Чужий



офiцiйна новелiзацiя

За сценарiем Дена О’Беннона

Сюжет Дена О’Беннона i Роналда Шусетта








™ & © 1979, 2017 Twentieth Century Fox Film Corporation. All rights reserved.


Присвячуеться Джиму МакКваду, чудовому другу, з яким ми шукали карколомних пригод







I


Cемеро людей спали i бачили сни.

Розумiете, то не були професiйнi сновидцi – тi отримували високу платню, вважалися поважними людьми i взагалi були нарозхват. Як i бiльшiсть iз нас, цi семеро бачили сни, не напружуючись i без чiтких вказiвок. Професiйнi ж сновидiння, якi можна записати i увiмкнути iншим для розваги – це набагато серйознiша рiч. Треба вмiти керувати своiми напiвсвiдомими творчими iмпульсами та розшаровувати уяву, а робити це одночасно – надзвичайно важко. Професiйнi сновидцi е одночасно найбiльш органiзованими та непередбачуваними митцями. Такого можна порiвняти з майстром, який створюе тендiтну павутину роздумiв. Не те, що бiльшiсть iз нас – безпосереднi та незграбнi, або як оцi семеро.

Серед них лише Рiплi володiла задатками цього особливого потенцiалу. У неi були проблиски вродженого сновидця i бiльш яскрава уява, анiж у ii напарникiв.

Але iй бракувало справжнього натхнення та зрiлостi думок, притаманноi професiйним сновидцям.

Вона була чудовою комiрницею, могла добре сортувати коробки А у камерi збереження Б або звiряти декларацii. Але в сховищi ii думок коiвся повний безлад, i ii «файлова система» постiйно давала збоi: надii та страхи, роздуми та незакiнченi образи хаотично гасали вiдсiками ii розуму.

Ворент-офiцер[1 - Звання мiж унтер-офiцером та офiцером у ВМС США та береговiй охоронi. (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.)] Рiплi мала б краще себе контролювати. Химернi думки, якi ще не встигли сформуватися i спали, чекаючи, поки iх розбудять, перебували поза межами ii свiдомостi. Трiшки бiльше зусиль та самоусвiдомлення – i з Рiплi вийшов би професiйний сновидець, принаймнi так вона iнодi вважала.

Що ж до капiтана Далласа, вiн був досить лiнькуватим, хоча й найорганiзованiшим членом екiпажу. У нього була непогана уява. Доказом цього слугувала його борода, оскiльки усi, окрiм нього, поголилися перед тим, як увiйти до морозильноi камери. Як пояснював капiтан Даллас, вiдповiдаючи на численнi питання його напарникiв, це було частиною його особистостi. Вiн би швидше пожертвував будь-яким органом, але не своею видатною бородою. Даллас керував двома кораблями: мiжзоряним буксиром «Ностромо» та своiм тiлом. Обидва з них будуть живi-здоровi як у режимi сну, так i в активному станi.

Отже, капiтан Даллас був хорошим керiвником i володiв дещицею уяви. Але щоб стати професiйним сновидцем, цiеi дещицi було замало, а це нiяк не компенсуеш непомiрною кiлькiстю органiзаторського хисту. Тому з Далласа був такий же сновидець, як i з Рiплi.

Кейн не так добре мiг контролювати своi думки та дii, як Даллас, i йому бракувало уяви. Вiн був хорошим старшим помiчником, але нiколи б не став капiтаном: для цього потрiбен певний рiвень енергiйностi та команднi навички, а Кейн цього не мав. Його думки були досить туманними й нечiткими, на вiдмiну вiд думок Далласа; Кейн був слабкою тiнню та глухим вiдлунням капiтана. Утiм, це не робило його менш симпатичним. Але професiйне сновидiння вимагае багато додатковоi енергii, у Кейна ж ii ледь вистачало на повсякденне життя.

Сни Паркера не були образливими, але були менш iдилiчними, анiж у Кейна. У них не було анi тiнi фантазii. Вони були надто спецiалiзованими, i рiдко коли в них з’являлися люди. Втiм, чого можна очiкувати вiд борт-iнженера?

Його сни були досить прямолiнiйними i – iнодi – бридкими. Коли Паркер не спав, то ретельно приховував усе це. Лише iнодi вiн давав волю почуттям, коли гнiвався або був роздратований. Паркер приховував майже весь той бруд та презирство, якi проростали в глибинах його душi. Його напарники нiчого не знали про те, що булькотiло та настоювалося пiд маскою чистоi оболонки Паркера.

Ламберт не стiльки бачила сни, скiльки надихала iнших, котрим у снах являлася. Пiд час гiперсну ii невтомнi думки були переповненi внутрiшнiми схемами та факторами робочого навантаження, збалансованих результатами розрахункiв кiлькостi палива. Інодi фантазii Ламберт пробивалися до ii структур сну, але не настiльки, щоб вразити ii саму, як iнших.

Паркер та Бретт часто уявляли, як iхнi системи з’еднаються з ii власною. Якби Ламберт колись дiзналася iхнi мрii про фактори навантаження та просторовi сумiщення, то сильно б розлютилася. Тому Паркер i Бретт тримали такi забороненi думки при собi, надiйно заховавши iх у своi мрii та сни, щоб не злити Ламберт: це було б зайвим, бо як штурман «Ностромо» вона вiдповiдала за те, аби безпечно доставити iх усiх додому, а це було найочiкуванiшим i найжаданiшим контактом, який можна лише уявити.

Бретт значився в списку як iнженер-технiк. Це свiдчило про те, що, хоча вiн був таким же розумним i кмiтливими, як i Паркер, але йому бракувало солiдностi. Цi два чоловiки були дивною парою. Стороннiм людям здавалося, що мiж ними немае нiчого спiльного, але вони без проблем спiвiснували й працювали разом. Запорукою iх дружби та спiвпрацi було те, що Бретт нiколи не лiз Паркеровi в душу. Технiк був незворушним i флегматичним у своему свiтоглядi та судженнях, у той час як Паркер видiлявся балакучiстю та мiнливою вдачею. Останнiй мiг годинами нарiкати через несправнiсть якогось iз мiкрочипiв, клянучи весь родовiд цiеi мiкросхеми аж до грунту, в якому вперше було видобуто рiдкiснi копалини для ii виробництва, у той час як Бретт спокiйно мiг зазначити: «Добре». У нього одне слово було бiльше, анiж просто вираз думки: завдяки цьому слову вiн самостверджувався. Для Бретта мовчання було формою спiлкування, а балакучiсть вiн розцiнював як щось ненормальне.

Нарештi, про Еша. Вiн був науковим спiвробiтником, але його сни були смiшними не через це. Вiрнiше, дивними, але зовсiм не кумедними. Сни Еша були найбiльш рацiональними серед членiв екiпажу. Вони найточнiше передавали його сутнiсть пiд час неспання. В них не було жодних iлюзiй.

Тут немае нiчого дивного, якщо знати Еша. Але нiхто з його шести напарникiв його не знав добре. Натомiсть сам Еш добре розбирався в собi. Вiн одразу мiг сказати, чому нiколи б не став професiйним сновидцем, якби йому поставили таке питання. Втiм, нiкому це в голову не приходило незважаючи на те, що Еш найбiльше з усiх захоплювався питаннями професiйного творення снiв.

Геть забув про кота. Його звали Джонс. Звичайнiсiнький домашнiй, вiрнiше, корабельний кiт. Джонс був великим жовто-рижим котярою незрозумiлого походження. Вiн завжди тримався незалежно. Джонс давно призвичаiвся до мiнливостей космiчних польотiв та особливостей астронавтiв. Вiн також занурився в анабiоз. Йому снилися простi сни про теплi та темнi мiсця й мишей, на яких дiе сила тяжiння.

Серед усiх сплячих на борту вiн був единою задоволеною iстотою, хоча невинним його важко було назвати.

Дивно, що жоден iз членiв екiпажу не був квалiфiкованим сновидцем: адже в кожного з них було набагато бiльше часу, щоб спати, анiж в багатьох професiоналiв цiеi справи, незважаючи на сповiльнення сну завдяки анабiозу. Необхiднiсть зробила сон iх основним заняттям. У вiдкритому космосi немае що робити, окрiм як спати та мрiяти в морозильних камерах. Можливо, вони всi залишаться любителями, хоч завдяки досвiду й досить компетентними.

Їх було семеро. Вони спокiйно спали, а iхнiй корабель «Ностромо» летiв у пошуках жахiть.

«Ностромо» був единим, хто залишався при пам’ятi. Зорельоту не потрiбен був сон, як i консервувальна дiя морозильних камер. Якщо вiн i впадав у подiбний стан, то це було ненадовго, i зорелiт швидко вмикався знову. Вiн працював, захищаючи своiх пiдопiчних вiд смертi, що завжди чатувала напоготiв за один крок вiд анабiозу, точнiсiнько як величезна сiра акула за човном у вiдкритому морi.

Безперервну механiчну пильнiсть «Ностромо» можна було помiтити повсюдно в тишi корабля, зокрема, у м’якому гудiннi й миготiннi лампочок, якi були проявом чутливостi приладiв. Вони проникали в кожен куточок корабля, щоб перевiрити кожну схему та конструкцiю. Зовнi теж були сенсори, якi монiторили пульсацiю космосу й попереджали про електромагнiтнi аномалii.

Одна частка «мозку» «Ностромо», зокрема, займалася аналiзом таких аномалiй. Вiн чiтко фiксував iх, знаходив нестандартнi явища, дослiджував результати аналiзу та приймав рiшення. Прилади прокидалися зi стану спокою, а недiючi схеми знову починали контролювати потiк електронiв. Пiсля прийняття рiшення починали миготiти сотнi яскравих лампочок – ознаки життя, якi пробуджували механiчне дихання.

Ось раптом почувся виразний звуковий сигнал, хоча до цього можна було почути лише приглушений звук якогось штучного тамбурина[2 - Ударний iнструмент iз пом’якшеним, порiвняно з барабаном, звуком, котрий задае такт. (Прим. ред.)]. Давно цього не траплялося на «Ностромо». Це означало якусь рiдкiсну подiю.

Серед розмаiтого цокання та спалахiв приладiв, що «перегукувалися» один з одним, на кораблi поступово почав оживати особливий вiдсiк iз металевими стiнами, де лежало семеро коконiв, вкритi бiлоснiжним металом i пластиком.

У вiдсiку почувся новий звук. Це був вихлоп, який наповнював примiщення очищеним повiтрям, придатним для дихання. Люди добровiльно погодилися на пiдпорядковане становище, довiривши бляшаним божкам на кшталт «Ностромо» постачати iм кисень, коли в них не було змоги робити це самостiйно.

Сенсори напiвчутливоi електронiки випробували нове повiтря i визнали його задовiльним для пiдтримання життя в таких уразливих людських повнiстю бiологiчних органiзмах. Миготiли ще якiсь лампочки, i встановлювалося з’еднання мiж якимись механiзмами. Без якихось урочистих фанфар семеро коконiв розкрилися, i гусенеподiбнi фiгури людей нiби знову народжувалися на свiт Божий.

Пiсля пробудження семеро членiв екiпажу «Ностромо» виглядали ще безпораднiше, анiж пiд час гiперсну. По-перше, вони були мокрi як хлющ: через консервант, який заповнював i обволiкав iхнi тiла. Неприемно почуватися в чомусь слизькому, незважаючи, що то аналептик. По-друге, вони були голi, а рiдина – поганий замiнник штучнiй шкiрi пiд назвою одяг, яка робить людей стрункiшими та рельефнiшими.

– Господи, – пробурмотiла Ламберт, з огидою стираючи рiдину з плечей та бокiв. – Яка холодрига!

Вона вилiзла з подоби труни, котра, утiм, зберiгала iй живе, а не мертве тiло, i незграбно посунула до сусiднього вiддiлення, де за допомогою рушника, який вона там знайшла, продовжила витирати ноги вiд прозороi липкоi субстанцii.

– Чому «Матiр» не прогрiе корабель перед тим, як вивести нас iз анабiозу?

Ламберт пiдвелася, намагаючись згадати, де ж ii одяг.

– Ти чудово знаеш чому, – Паркер теж напружено працював над своiм липким тiлом, i йому було не до оголеноi фiгури штурмана. – Такою е полiтика Компанii. Збереження енергii, вiрнiше, коштiв Компанii. Навiщо витрачати зайву енергiю на пiдiгрiв морозильноi камери, якщо це можна зробити в останню мить? Окрiм того, пiсля гiперсну завжди холодно. Ти ж знаеш, що через замороження температура тiла падае.

– Знаю, але це не рятуе вiд холоду, – пробурмотiла Ламберт, знаючи, що Паркер мае рацiю, але не бажала цього визнавати, бо iнженер ii не цiкавив.

«Чорт забирай, – думала вона, спостерiгаючи за гусячою шкiрою на передплiччi. – Хоч би трiшечки тепла».

Даллас витер останнi краплi консерванту, намагаючись не дивитись на те, що помiтив лише вiн. Даллас помiтив цю рiч ще до того, як вилiз iз морозильноi камери. Корабель усе так пiдлаштував.

– Робота всiх нас швидко зiгрiе.

Ламберт пробурмотiла у вiдповiдь щось невиразне.

– Усiм зайняти своi мiсця. Сподiваюся, ви не забули, за що вам платять. Прокинувшись, усi ми повиннi забути про своi проблеми.

Нiхто не посмiхнувся i навiть не прокоментував цю реплiку. Паркер подивився на Бретта. Той досi сидiв у своiй морозильнiй камерi.

– Доброго ранку. Ти все ще з нами?

– Еге ж.

– Отже, нам пощастило. – озвалася Рiплi. Вона потягнулась, ii рухи були порiвняно бiльш грацiйними, анiж у iнших. – Добре, що наш головний балакун залишився таким же говiрким.

Бретт посмiхнувся й нiчого не вiдповiв. Вiн був не бiльш комунiкабельним, анiж машини, якi вiн обслуговував, якщо не менше. Увесь екiпаж iз семи учасникiв глузував iз цього. І в такi моменти вони смiялися разом iз Бреттом, а не над ним, бо це стало частиною командного ритуалу.

Даллас досi робив нахили, виставивши лiктi паралельно до пiдлоги, а руки – перед штурвалом. Вiн мiг побожитися, що чув, як скриплять його мускули, якi вiдвикли вiд руху. Миготiння жовтоi лампочки, яке було виразнiшим за будь-якi слова, повнiстю привернуло його увагу. Свiтло тiеi чортовоi маленькоi сонячноi лампочки, схожоi на око циклопа, свiдчило про те, що iх розбудили не через закiнчення подорожi, а з якоiсь iншоi причини. Далласа уже цiкавило, чому так.

Еш пiднявся i байдуже озирнувся навколо. Судячи з його мiмiки, вiн досi був у гiперснi.

– Почуваюся так, нiби я помер.

Вiн спостерiгав за Кейном. Старший помiчник досi позiхав, напiвпрокинувшись. Еш подумав, що Кейн насправдi обожнював гiперсон i мiг би провести все життя як хворий нарколепсiею, якщо б йому це запропонували.

Паркер, не здогадуючись про хiд думок наукового спiвробiтника, подивився на Еша й задоволено зауважив:

– Ти й виглядаеш так, наче помер.

При цьому Паркер здогадувався, що й сам виглядае не краще. Гiперсон виснажував не лише м’язи, а й шкiру. «Труна» Кейна привернула його увагу. Старпом нарештi сiв у нiй.

– Із поверненням, – пiдморгнув Кейн.

– Не сказав би, судячи з того, скiльки ти прокидався.

Кейн виглядав ображено:

– Пiдла брехня, Паркере. Просто я повiльнiший за iнших, от i все.

– Ага, – технiк не наполягав на своему. Тепер вiн повернувся до капiтана, який заглиблено вивчав щось поза полем зору Паркера, i запитав: – Чи не обговорити нам перед посадкою в док питання про розподiл винагороди?

Бретт при цих словах дещо пожвавiшав, вперше пiсля пробудження.

– Еге ж.

Паркер продовжив, одягаючи черевики.

– Гадаю, що ми з Бреттом заслуговуемо на повну частку за успiшне виконання завдання. Плюс зарплатня та вiдсотки.

«Добре, хоч глибокий сон не вiдобразився на вдачi iнженерiв, – втомлено подумав Даллас. – Не встигли прийти до тями, а вже iз претензiями». Уголос же сказав:

– Ви двое отримаете частку згiдно з вашим договором, не бiльше й не менше, а як i всi.

– Ми отримаемо найменшу частку, – м’яко заперечив Бретт. Для нього це була цiла промова, але на капiтана вона не справила жодного враження: у того не було часу на дрiбницi або напiвсерйозний обмiн дотепами. Мигтючий жовтий кружечок повнiстю прикув його увагу, i його думки рухалися зовсiм в iншому напрямi. Тим не менше, вiн вiдповiв:

– Кожен заслуговуе на бiльше, анiж ви. Якщо хочете, подайте скаргу до бухгалтерii Компанii. Тепер спускайтесь униз.

– Скаргу Компанii, – сумно пробурмотiв Паркер, спостерiгаючи за тим, як Бретт вилiз iз «труни» i почав протирати ноги. – Те ж саме, що скаржитися Богу.

– Саме так, – Бретт перевiряв слабкий сигнал обслуговування на своiй морозильнiй камерi. Не встигши прийти до тями, голий та весь у рiдинi, вiн вже був весь у роботi. Бретт був iз тих людей, якi могли декiлька днiв ходити зi зламаною ногою, але не могли пройти повз несправнiсть туалету.

Даллас пiшов у вiддiлення, де знаходився центральний комп’ютер, кинувши через плече:

– Гей, баламути, краще дiстаньте хто-небудь кота.

Рiплi витягла так само ще напiвживого рижого кота з однiеi з морозильних камер. У неi був ображений вигляд.

– Не можна так байдуже ставитись до нього, – вона спiвчутливо попестила мокру тварину. – Це не якийсь там прилад. Джонс – член екiпажу, як i всi ми.

– Навiть кращий за декого, – погодився Даллас, спостерiгаючи за тим, як Паркер i Бретт iдуть у бiк iнженерних приладiв. – Принаймнi вiн не морочить менi голову, скаржачись на зарплатню та премii, ледь прокинувшись на борту.

Рiплi пiшла, загорнувши кота в пухнастий сухий рушник. Джонс тихо замуркотiв, вилизуючи себе з надзвичайно поважним виглядом. Вiн уже не вперше занурювався в гiперсон, тому зараз мiг дозволити таке приниження, аби його несли на руках.

Даллас повнiстю обтерся i натиснув на кнопку пiд своею «труною», з-пiд якоi тихо виiхала шухляда. Там лежав його одяг i декiлька особистих речей.

Доки Даллас одягався, до нього пiдiйшов Еш. Науковий спiвробiтник тихо запитав, застiбаючи чисту сорочку:

– «Матiр» хоче з тобою поговорити? – i кивнув у бiк жовтоi лампочки, яка безперервно миготiла на пiдвiшенiй консолi управлiння.

– Так. Я одразу помiтив ii, – Даллас просунув руки в рукава. – Безперервне жовте свiтло. Це ще не сигнал тривоги. Поки що не кажи нiчого iншим. Якщо станеться щось серйозне, вони про це й так скоро дiзнаються.

Вiн накинув на плечi непрасовану коричневу куртку, не застiбаючи ii.

– Що б це не було, усе не так погано, – Еш намагався надати своему тихому голосу обнадiйливого вiдтiнку, i знову вказав на безперервне миготiння: – Вона миготить жовтим, а не червоним.

– Це поки що, – Даллас не був оптимiстом. – Ех, як би менi зараз хотiлося прокинутися iз гарним зеленим сигналом, – дещо пригнiчено промовив капiтан.

Вiн знизав плечима i спробував пожартувати, копiюючи обнадiйливу iнтонацiю Еша:

– Може, це миготить наш автокок. Буде взагалi чудово, якщо вiн приготуе те, що називае iжею.

Вiн спробував посмiхнутися, але в нього не вийшло. «Ностромо» – не людина. Вiн не буде розiгрувати свiй екiпаж i будити його з гiперсну за допомогою попереджувального жовтого свiтла без поважноi причини. Збiй у роботi автокока не входив у перелiк таких причин. Утiм, пiсля декiлькох мiсяцiв сну не слiд нарiкати, що треба буде кiлька годин добряче попрацювати.

Вiдсiк, де знаходився центральний комп’ютер, дещо вiдрiзнявся вiд iнших вiддiлень «Ностромо». Захоплюючий калейдоскоп лампочок, екранiв, цифрових iндикаторiв та здавачiв чимось нагадував вiдпадну вечiрку з п’яними ялинками.