Войти
AndroidLib » Читалка
Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів
Мораль без релiгii. В пошуках людського у приматiв
Франс де Вааль
Ми звикли, що мораль притаманна винятково людинi. Ми пишаемося цим i тим, що саме моральнiсть робить нас кращими за тварин. Але що, як це не так? Що, як саме у тварин варто шукати витоки людськоi моралi? Всесвiтньо вiдомий учений-бiолог Франс де Вааль майстерно розвiнчуе всi «моральнi» стереотипи. Експериментальним шляхом науковець виявив у приматiв зародки етичноi поведiнки. Його дослiдження стали справжньою революцiею. Адже, виявляеться, шимпанзе, бонобо, собаки, слони i навiть рептилii здатнi до спiвчуття та iнших виявiв моральностi. Поряд iз захопливою розповiддю та цiкавими iсторiями автор книжки звертаеться до глибоких фiлософських питань, пов’язаних з наукою та релiгiею, iхнiм вiчним протистоянням. Книжка, написана доступно та жваво, захопить як фахiвцiв, так i широкий читацький загал.
Франс де Вааль
Мораль без релiгii. В пошуках людського у приматiв
Репродукцii картин Іеронiма Босха отриманi з файлiв, якi розмiщенi у Вiкiсховищi на умовах вiльноi лiцензii. Використанi фрагменти картин: «Сад земних насолод», «Сходження блаженного» та «Страшний Суд». Карикатура Т. Г. Гакслi, виконана Карло Пеллегрiнi, уперше була надрукована в журналi «Vanity Fair» 28 сiчня 1871 року. Усi iншi iлюстрацii – це олiвцевi та чорнильнi малюнки, виконанi автором, за винятком двох фотографiй бонобо Вiка, що вiдтворюються з дозволу фотографа Мерiен Брiкнер.
© Frans de Waal, 2013
© DepositPhotos.com / marclschauer, обкладинка, 2017
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2018
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2018
* * *
Катрiн, моему улюбленому примату
Роздiл 1. Сад земних насолод
Чи е людина прорахунком Бога? Чи це Бог – прорахунок людини?
Фрiдрiх Нiцше[1 - Friedrich Nietzsche (1889), p. 5.]
Я народився в Ден Босi, голландському мiстi, на честь якого Іеронiм Босх[2 - Також вiдоме як Гертогенбос. Мiсто, вiдоме з ХІІ столiття, е центром провiнцii на пiвднi Нiдерландiв. За життя Босха (близько 1450–1516 рр.) це було друге за розмiрами мiсто краiни пiсля Утрехта.] вибрав собi псевдонiм. Це не робить мене експертом iз творчостi цього живописця, але, зважаючи на те, що я зростав у мiстi, де на ринковiй площi стояла його статуя, я змалку полюбив його сюрреалiстичну образнiсть, символiзм i те, як вiн ставиться до мiсця людини у Всесвiтi, що перебувае пiд дедалi меншим впливом Бога.
Його знаменитий триптих, у якому скрiзь веселяться оголенi постатi, «Сад земних насолод» – данина райськiй невинностi. На середнiй панелi митець змальовуе занадто щасливу й розслаблену картину, що не вiдповiдае iнтерпретацii розпусти та грiха, про яку говорять пуританськi експерти. Вона демонструе людство, вiльне вiд провини та сорому – дii вiдбуваються або до грiхопадiння, або без нього взагалi. Для такого приматолога, як я, оголенiсть, натяки на секс i плодючiсть, численнi птахи та фрукти, а також групова динамiка – добре знайомi, вони не потребують релiгiйноi або моральноi iнтерпретацii. Босх, здаеться, зобразив нас у природному станi, водночас вiн зберiг повчальний прогноз на правiй панелi триптиха, де вiн карае не веселунiв iз середньоi частини картини, а ченцiв, черниць, ненажер, картярiв, воякiв i п’яниць. Митець не був фанатом духовенства та його жадiбностi, це пояснюе невелика деталь – чоловiк, зображений на триптиху, не бажае вiдписувати своi статки свинi, що вбрана як домiнiканська черниця. Кажуть, що цiею нещасною постаттю i е сам художник.
За п’ять столiть по тому ми й досi дискутуемо про мiсце релiгii в суспiльствi. Як i за часiв Босха, головною темою е мораль. Чи можемо ми уявити собi свiт без Бога? Чи був би цей свiт хорошим? Не варто навiть припускати, що переможцiв нинiшньоi битви мiж християнським фундаменталiзмом i наукою можна визначити доказами. Потрiбно бути доволi несприйнятливим до даних, щоб сумнiватися в еволюцii – ось чому книжки та документальнi фiльми, спрямованi на переконання скептикiв, е марною тратою зусиль. Вони кориснi для тих, хто готовий слухати, але не досягають своеi цiльовоi аудиторii. Предметом дебатiв е не стiльки iстина як така, а те, що з цiею iстиною робити. Для тих, хто вважае, що мораль виходить просто вiд Бога-творця, теорiя еволюцii вiдкривае моральну прiрву. Послухайте, як преподобний Ел Шарптон сперечаеться з покiйним гарячим прихильником атеiзму Крiстофером Гiтченсом: «Якщо у Всесвiтi немае нiякого порядку, а отже, i якоiсь iстоти, якоiсь сили, що встановила цей порядок, то хто тодi визначае, що е правильним, а що нi? Якщо немае нiкого на чолi, то немае й нiчого аморального»[3 - У 2007 роцi Ел Шарптон i Крiстофер Гiтченс проводили релiгiйнi дебати в Нью-йоркськiй публiчнiй бiблiотецi. Дивiться на сайтi www.fora.tv (http://www.fora.tv/).]. Схожi слова я чув вiд людей, якi повторюють думку героя Достоевського Івана Карамазова, вигукуючи: «Якщо немае Бога, то я можу й ближнього свого обiкрасти!»
Можливо, це лише моя думка, але я насторожено ставлюся до будь-кого, чия вiра е единим, що утримуе його вiд огидноi поведiнки. Чому б не припустити, що наша людянiсть, у тому числi самоконтроль, що потрiбен для створення життездатного суспiльства, е чимось, що вбудовано в нас? Невже хтось справдi вiрить, що нашi предки не мали жодних соцiальних норм до того, як виникла релiгiя? Невже вони нiколи не допомагали нужденним або не скаржилися на недобросовiснi вчинки? Люди повиннi були турбуватися про функцiонування своiх спiльнот задовго до того, як виникли сучаснi релiгii, що з’явилися лише кiлька тисячолiть тому. Для бiологiв у таких часових рамках немае нiчого незвичного.
У нижньому правому кутi «Саду» Босх зобразив себе як чоловiка, який опираеться свинi, що вдягнена черницею i намагаеться спокусити його поцiлунками. Вона пропонуе порятунок в обмiн на його майно (звiдси й перо, чорнило й аркуш паперу, схожий на документ). Босх намалював «Сад» близько 1504 року, приблизно за десять рокiв до того, як Мартiн Лютер iнiцiював протест проти подiбних церковних практик.
Черепаха далай-лами
Вищевикладене стало початком блогу пiд назвою «Мораль без Бога?», опублiкованого на сайтi «New York Times», де я стверджував, що мораль передуе релiгii та що про ii походження можна багато чого довiдатися, якщо спостерiгати за нашими одноплемiнцями-приматами[4 - Цей блог був розмiщений на «The Stone» 17 жовтня 2010 року, режим доступу: http://opinionator.blogs.nytimes.com/2010/10/17/morals-without-god/ (http://opinionator.blogs.nytimes.com/2010/10/17/morals-without-god/).]. Усупереч звичним кривавим уявленням про природу тварини не позбавленi нахилiв, якi ми морально схвалюемо, i це наводить на думку, що мораль не е аж таким людським винаходом, як нам хотiлося б думати.
Оскiльки таке твердження е темою цiеi книги, дозвольте менi викласти його тези, описавши подii, якi вiдбувалися протягом тижня пiсля публiкацii в блогу, у тому числi поiздку Європою. Безпосередньо перед подорожжю я був на зiбраннi науковцiв i вiрян в унiверситетi Еморi в Атлантi, де я працюю. Приводом зустрiчi стала дискусiя з далай-ламою на його улюблену тему – спiвчуття. На мою думку, бути чуйним – чудова життева порада, тому я зрадiв темi, яку запропоновав наш почесний гiсть. Як першого учасника дискусii, мене розмiстили поруч iз ним, у морi червоних i жовтих хризантем. Менi сказали, що до нього треба звертатися «ваша святосте», а iншим говорити про нього «його святiсть» – це дуже мене заплутало, тому я вирiшив уникати будь-яких форм звертання. Один iз найшанованiших чоловiкiв на планетi зняв взуття та схрестив ноги, всiвшись у своему крiслi, та вдягнув величезну бейсболку, що за кольором пасувала до його помаранчевого вбрання. У цей час понад три тисячi людей, якi сидiли в аудиторii, уважно ловили кожне його слово. Перед тим, як я мав виступати, органiзатори ввiчливо нагадали, що нiхто з цих людей не прийшов сюди для того, щоб слухати мою промову – всi зiбралися лише для того, щоб почути перли його мудростi.
У своему виступi я проаналiзував останнi докази альтруiзму у тварин. Так, наприклад, примати добровiльно вiдчиняють дверi, щоб запропонувати компаньйону доступ до iжi, навiть якщо вони втратять через це частину своеi поживи. Мавпи-капуцини готовi знаходити вигоду для iнших. Ми можемо пересвiдчитися в цьому, якщо посадимо поруч двох мавп i влаштуемо з однiею з них обмiн рiзнокольоровими фiшками. Фiшки одного кольору винагороджуватимуть лише мавпу, з якою ми граемо, а фiшки iншого забарвлення – зразу двох приматiв. Незабаром мавпа-учасниця гри вiддаватиме вам лише «суспiльно кориснi» фiшки. І це не через страх, тому що мавпи-домiнанти (якi мають найменше причин для страху) насправдi е найщедрiшими.
Добрi справи вони також роблять спонтанно. Стара самка Пеонi живе у вiдкритому вольерi з iншими шимпанзе на польовiй станцii Центру з вивчення приматiв iменi Єркса. У днi, коли в неi загострюеться артрит i iй важко ходити та видиратися нагору, iншi самки допомагають iй. Пеонi пихкае та вiдсапуеться, коли лiзе на помiст, де мавпи збираються на сеанс грумiнгу. У цей час якась молодша самка (не родичка) пiдходить до неi ззаду та штовхае переднiми кiнцiвками ii широкий зад, доки та не вилiзе нагору i не приеднаеться до решти.
Також ми спостерiгали, як Пеонi встае та повiльно рухаеться до крану з водою, що розташований досить далеко вiд неi. Молодшi самки iнодi обганяють ii, набирають трохи води, а потiм повертаються, щоб напоiти ii. Спочатку ми не мали жодного уявлення про те, що вiдбуваеться, бо ми бачили лише те, як одна з самок торкаеться своiм ротом рота Пеонi. Проте згодом все стало зрозумiло: Пеонi широко роззявила пащу, i молодша самка виплюнула туди струмiнь води.
Такi спостереження доповнюють фактами нову область дослiджень емпатii у тварин, у якiй вивчають не лише приматiв, а й собак, слонiв i навiть гризунiв. Типовим прикладом може слугувати те, як шимпанзе втiшають засмучених (обiймаючи й цiлуючи iх). Це настiльки передбачуване явище, що ми документували тисячi подiбних випадкiв. Ссавцi вiдчувають емоцii одне одного та реагують на тих, хто потребуе iхньоi уваги. Саме тому люди дають прихисток у своему домi пухнастим м’ясоiдам, а не, скажiмо, iгуанам чи черепахам. Адже ссавцi здатнi на те, що не можуть рептилii, – вони дають i просять ласки, реагують на нашi емоцii так само, як ми реагуемо на iхнi.
До цього моменту далай-лама уважно слухав, а потiм пiдняв свою бейсболку, щоб перервати мене. Вiн хотiв почути бiльше про черепах. Цi тварини – його улюбленцi, бо вони нiбито несуть свiт на своiх спинах. Буддiйський лiдер поцiкавився, чи знайома черепахам емпатiя. Вiн описав, як самка морськоi черепахи повзае по берегу в пошуках кращого мiсця для того, щоб вiдкласти яйця, i тим самим демонструе турботу про свое потомство. «Що б зробила мати, якби зустрiла своiх потомкiв?» – цiкавився далай-лама. Для мене така поведiнка означае те, що черепахи запрограмованi на пошук кращих умов для iнкубацii. Черепаха рие яму в пiску вище лiнii припливу, вiдкладае яйця та засипае iх, ущiльнюючи пiсок своiми заднiми ластами, а потiм кидае гнiздо. Черепашки з’являються за кiлька мiсяцiв по тому та поспiшають пiрнути в океан пiд мiсячне сяйво. Вони нiколи не пiзнають свою матiр.
Емпатiя вимагае того, щоб кожен iз розумiнням ставився до iншого та був чуйний до його потреб. Імовiрно, вона взяла початок iз батькiвськоi турботи, такоi, як у ссавцiв, але iснують свiдчення емпатii й у птахiв. Якось я побував на науково-дослiднiй станцii iменi Конрада Лоренца в Грюнау, Австрiя, де у великих вольерах тримають воронiв. Цi птахи справляють неймовiрне враження, особливо коли сидять у вас на плечi зi своiм потужним чорним дзьобом, просто бiля обличчя! Я згадав ручних галок, яких я тримав, коли був студентом, – набагато менших птахiв iз тiеi самоi родини воронових. У Грюнау вченi спостерiгають за спонтанними бiйками воронiв i бачать, як на них реагують пернатi свiдки. Тi, хто програють, можуть розраховувати, що друзi почистять iм пiр’я або по-дружньому торкнуться дзьобом. Там, на станцii, нащадкiв лоренцевих гусей, якi вiльно пасуться, споряджають передавачами, щоб вимiряти частоту iхнього серцебиття. Оскiльки кожен дорослий гусак мае самицю, то це дае можливiсть для прояву емпатii. Якщо один птах втягуеться в бiйку з iншим, серце його партнера починае битися швидше. Навiть якщо партнер жодним чином не бере участi в бiйцi, його серце буде дуже стривожене. Птахи теж вiдчувають бiль одне одного.
Якщо i птахи, i ссавцi володiють певним рiвнем емпатii, то ця здiбнiсть, iмовiрно, походить вiд iхнiх предкiв-рептилiй. Але це не стосуеться всiх рептилiй, тому що бiльшiсть iз них не виявляють батькiвськоi турботи. Одна з найправдивiших ознак дбайливого ставлення, вважае Пол Маклiн – американський нейробiолог, який назвав лiмбiчну систему мiсцем, де живуть емоцii, – крик загубленого дитинчати. Молодi мавпи роблять це весь час: коли iх залишае мати, вони кричать, доки вона не повернеться. Вони мають нещасний вигляд, коли сидять самi на гiлцi та слiзно кричать: «Ку-у!», надувши губи та не звертаючись нi до кого конкретно. Маклiн зазначив, що бiльшiсть рептилiй, зокрема змii, ящiрки та черепахи, нiколи так не кричать.
Проте деякi малюки-рептилii таки кричать, коли вони засмученi або iм загрожуе небезпека, тож iхня мати точно про них подбае. Ви колись тримали в руках дитинча алiгатора? Будьте обережнi, бо вони мають комплект чудових зубiв, а коли засмученi, то видають крик, схожий на гортанне гавкання, який швидко змусить iхню маму вилiзти з води. Пiсля цього ви точно не будете сумнiватися, чи е у рептилiй почуття!
Я згадав про це, коли вiдповiдав далай-ламi, та сказав, що ми можемо розраховувати на емпатiю лише вiд тих тварин, якi мають якусь прихильнiсть, а це характеристика небагатьох рептилiй. Я не впевнений, що ця вiдповiдь задовольнила його, тому що йому, звичайно, хотiлося дiзнатися про черепах, якi мали набагато привабливiший вигляд, нiж лютi зубастi чудовиська з родини крокодилових. Утiм, зовнiшнiсть оманлива. Деякi члени цiеi родини обережно переносять своiх дитинчат мiж великими щелепами або на спинi та захищають iх вiд небезпеки. Інодi вони дозволяють iм навiть виривати шматки м’яса з пащi. Динозаври теж дбали про свiй молодняк, а плезiозаври (гiгантськi морськi рептилii), можливо, навiть були живородними – дарували життя одному дитинчатi у водi, як це сьогоднi роблять кити. З того, що ми знаемо, можна сказати, що чим менше потомство виводить тварина, тим краще потiм вона про нього дбатиме – ось чому ми вважаемо, що плезiозаври були люблячими батьками. Такими, до речi, е i птахи, яких наука вважае пернатими динозаврами.
Далай-лама продовжував тиснути на мене: вiн згадав про метеликiв i запитав, чи володiють вони емпатiею; тут я вже не втримався й пожартував: «У них просто немае на це часу, вони живуть лише один день!» Насправдi, коротке життя метеликiв – це мiф, але що б не вiдчували одне до одного цi комахи, я сумнiваюся, що цi почуття мають щось спiльне з емпатiею. Водночас я не хочу применшити значимiсть того, що мав на увазi далай-лама, коли запитав мене це, – усi тварини роблять те, що буде найкраще для них i iхнiх нащадкiв. Зважаючи на це, можна висновувати, що все життя – це пiклування, можливо, несвiдоме, але все одно пiклування. Далай-лама хотiв сказати, що спiвчуття лежить в основi життя.
Небагатьом рептилiям властива батькiвська турбота, але родина крокодилових до таких належить. Самка алiгатора обережно переносить одного зi своiх малюкiв.
Мамине привiтання
Пiсля цього дискусiя перейшла на iншi теми, наприклад, як вимiряти силу спiвчуття в мозку буддiйських ченцiв, якi все життя медитують. Рiчард Девiдсон iз унiверситету штату Вiсконсин розповiв, як ченцi з Тибету вiдхилили його запрошення долучитися до нейробiологiчного дослiдження, оскiльки спiвчуття, звичайно ж, зосереджуеться не в мозку, а в серцi! Це всiх розвеселило, навiть ченцi, якi сидiли в залi, вибухнули смiхом. Але тi, про кого розповiдав Девiдсон, у чомусь мали рацiю. Пiзнiше професор виявив зв’язок мiж розумом i серцем: медитацiя про спiвчуття змушуе серце битися швидше, нiж вiд звукiв людських страждань.
Я не мiг не згадати про гусей. Крiм того, коли я сидiв там, то дивувався, спостерiгаючи за цiею перспективною зустрiччю умiв. У 2005 роцi сам далай-лама заговорив про необхiднiсть iнтеграцii науки й релiгii, коли виступав перед тисячами науковцiв на щорiчних зборах Нейробiологiчного товариства у Вашингтонi. Вiн говорив про те, наскiльки суспiльству важко встигнути за iхнiми новаторськими дослiдженнями: «Цiлком очевидно, що наше мислення в галузi моралi просто не може йти в ногу зi швидким прогресом у накопиченнi знань i зростаннi могутностi людства»[5 - Marc Kaufman, «Dalai Lama gives talk on science», Washington Post, 13 November 2005.]. Наскiльки багатонадiйним здаеться цей пiдхiд порiвняно зi спробами вбити клин мiж релiгiею та наукою!
Я постiйно думав про це, коли готувався до поiздки в Європу. Здаеться, я щойно отримав благословення i хата (довгий шовковий шарф) на шию та спостерiгав, як далай-лама сiдае у свiй лiмузин iз важко озброеними охоронцями – i ось я вже на пiвшляху до Гента, гарного старовинного мiста у фламандськiй частинi Бельгii. Культурно цей регiон ближчий до пiвденноi частини Нiдерландiв, звiдки я родом, нiж до пiвнiчноi, яку ми називаемо Голландiею. Ми всi спiлкуемося однiею мовою, але Голландiя кальвiнiстська, у той час як пiвденнi провiнцii з XVI столiття залишаються католицькими завдяки зусиллям iспанцiв, без яких у нас би не було герцога Альба та iнквiзицii. І це не дурна пародiя з фразою зi скетчiв «Монтi Пайтон»: «Нiхто не чекае на iспанську iнквiзицiю!», а справжня iнквiзицiя, яка могла затиснути вашi пальцi в лещатах, варто вам було лише засумнiватися в цнотi Дiви Марii. Інквiзиторам не дозволяли проливати кров, тож вони використовували дибу, на якiй жертв пiдвiшували, зав’язавши руки за спиною та прикрiпивши до щиколоток вантаж. Ця процедура була настiльки виснажлива, що людина швидко вiдмовлялася вiд будь-яких упереджених уявлень про зв’язок мiж сексом i зачаттям. Останнiм часом Ватикан докладае чимало зусиль, щоб пом’якшити образ iнквiзицii – наче вони не вбивали кожного еретика, а дотримувалися стандартних iнструкцiй. Проте очевидно, що езуiтам, якi очолювали цей процес, точно не завадило б пройти курси зi спiвчуття.
Ця давня iсторiя, до речi, також пояснюе, чому на цих землях марно шукати картини Босха. Бiльшiсть iз них висять у музеi Прадо, у Мадридi. Вважають, що «залiзний герцог» отримав «Сад земних насолод» 1568 року, коли оголосив принца Оранського поза законом i конфiскував усе його майно. Потiм герцог залишив шедевр своему синовi, а вiд останнього триптих перейшов у власнiсть Іспанськоi держави. Іспанцi обожнюють цього художника, якого вони називають Ель Боско. Його картини надихали Жуана Мiро та Сальвадора Далi. Коли я вперше вiдвiдав Прадо, я не мiг по-справжньому насолоджуватися картинами Босха, бо в моiй головi крутилася лише думка: «Це колонiальний грабунок!» Навiть бiльше, музей оцифрував цю картину в надзвичайно високiй якостi, й тепер кожен може «володiти» нею через Google Earth.
Пiсля лекцii в Гентi колеги-науковцi взяли мене на iмпровiзовану екскурсiю до найстарiшоi у свiтi зоологiчноi колекцii бонобо, що бере свiй початок у Антверпенському зоопарку, а тепер перебувае в парку тварин Планкендаль.
Франс де Вааль
Ми звикли, що мораль притаманна винятково людинi. Ми пишаемося цим i тим, що саме моральнiсть робить нас кращими за тварин. Але що, як це не так? Що, як саме у тварин варто шукати витоки людськоi моралi? Всесвiтньо вiдомий учений-бiолог Франс де Вааль майстерно розвiнчуе всi «моральнi» стереотипи. Експериментальним шляхом науковець виявив у приматiв зародки етичноi поведiнки. Його дослiдження стали справжньою революцiею. Адже, виявляеться, шимпанзе, бонобо, собаки, слони i навiть рептилii здатнi до спiвчуття та iнших виявiв моральностi. Поряд iз захопливою розповiддю та цiкавими iсторiями автор книжки звертаеться до глибоких фiлософських питань, пов’язаних з наукою та релiгiею, iхнiм вiчним протистоянням. Книжка, написана доступно та жваво, захопить як фахiвцiв, так i широкий читацький загал.
Франс де Вааль
Мораль без релiгii. В пошуках людського у приматiв
Репродукцii картин Іеронiма Босха отриманi з файлiв, якi розмiщенi у Вiкiсховищi на умовах вiльноi лiцензii. Використанi фрагменти картин: «Сад земних насолод», «Сходження блаженного» та «Страшний Суд». Карикатура Т. Г. Гакслi, виконана Карло Пеллегрiнi, уперше була надрукована в журналi «Vanity Fair» 28 сiчня 1871 року. Усi iншi iлюстрацii – це олiвцевi та чорнильнi малюнки, виконанi автором, за винятком двох фотографiй бонобо Вiка, що вiдтворюються з дозволу фотографа Мерiен Брiкнер.
© Frans de Waal, 2013
© DepositPhotos.com / marclschauer, обкладинка, 2017
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2018
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2018
* * *
Катрiн, моему улюбленому примату
Роздiл 1. Сад земних насолод
Чи е людина прорахунком Бога? Чи це Бог – прорахунок людини?
Фрiдрiх Нiцше[1 - Friedrich Nietzsche (1889), p. 5.]
Я народився в Ден Босi, голландському мiстi, на честь якого Іеронiм Босх[2 - Також вiдоме як Гертогенбос. Мiсто, вiдоме з ХІІ столiття, е центром провiнцii на пiвднi Нiдерландiв. За життя Босха (близько 1450–1516 рр.) це було друге за розмiрами мiсто краiни пiсля Утрехта.] вибрав собi псевдонiм. Це не робить мене експертом iз творчостi цього живописця, але, зважаючи на те, що я зростав у мiстi, де на ринковiй площi стояла його статуя, я змалку полюбив його сюрреалiстичну образнiсть, символiзм i те, як вiн ставиться до мiсця людини у Всесвiтi, що перебувае пiд дедалi меншим впливом Бога.
Його знаменитий триптих, у якому скрiзь веселяться оголенi постатi, «Сад земних насолод» – данина райськiй невинностi. На середнiй панелi митець змальовуе занадто щасливу й розслаблену картину, що не вiдповiдае iнтерпретацii розпусти та грiха, про яку говорять пуританськi експерти. Вона демонструе людство, вiльне вiд провини та сорому – дii вiдбуваються або до грiхопадiння, або без нього взагалi. Для такого приматолога, як я, оголенiсть, натяки на секс i плодючiсть, численнi птахи та фрукти, а також групова динамiка – добре знайомi, вони не потребують релiгiйноi або моральноi iнтерпретацii. Босх, здаеться, зобразив нас у природному станi, водночас вiн зберiг повчальний прогноз на правiй панелi триптиха, де вiн карае не веселунiв iз середньоi частини картини, а ченцiв, черниць, ненажер, картярiв, воякiв i п’яниць. Митець не був фанатом духовенства та його жадiбностi, це пояснюе невелика деталь – чоловiк, зображений на триптиху, не бажае вiдписувати своi статки свинi, що вбрана як домiнiканська черниця. Кажуть, що цiею нещасною постаттю i е сам художник.
За п’ять столiть по тому ми й досi дискутуемо про мiсце релiгii в суспiльствi. Як i за часiв Босха, головною темою е мораль. Чи можемо ми уявити собi свiт без Бога? Чи був би цей свiт хорошим? Не варто навiть припускати, що переможцiв нинiшньоi битви мiж християнським фундаменталiзмом i наукою можна визначити доказами. Потрiбно бути доволi несприйнятливим до даних, щоб сумнiватися в еволюцii – ось чому книжки та документальнi фiльми, спрямованi на переконання скептикiв, е марною тратою зусиль. Вони кориснi для тих, хто готовий слухати, але не досягають своеi цiльовоi аудиторii. Предметом дебатiв е не стiльки iстина як така, а те, що з цiею iстиною робити. Для тих, хто вважае, що мораль виходить просто вiд Бога-творця, теорiя еволюцii вiдкривае моральну прiрву. Послухайте, як преподобний Ел Шарптон сперечаеться з покiйним гарячим прихильником атеiзму Крiстофером Гiтченсом: «Якщо у Всесвiтi немае нiякого порядку, а отже, i якоiсь iстоти, якоiсь сили, що встановила цей порядок, то хто тодi визначае, що е правильним, а що нi? Якщо немае нiкого на чолi, то немае й нiчого аморального»[3 - У 2007 роцi Ел Шарптон i Крiстофер Гiтченс проводили релiгiйнi дебати в Нью-йоркськiй публiчнiй бiблiотецi. Дивiться на сайтi www.fora.tv (http://www.fora.tv/).]. Схожi слова я чув вiд людей, якi повторюють думку героя Достоевського Івана Карамазова, вигукуючи: «Якщо немае Бога, то я можу й ближнього свого обiкрасти!»
Можливо, це лише моя думка, але я насторожено ставлюся до будь-кого, чия вiра е единим, що утримуе його вiд огидноi поведiнки. Чому б не припустити, що наша людянiсть, у тому числi самоконтроль, що потрiбен для створення життездатного суспiльства, е чимось, що вбудовано в нас? Невже хтось справдi вiрить, що нашi предки не мали жодних соцiальних норм до того, як виникла релiгiя? Невже вони нiколи не допомагали нужденним або не скаржилися на недобросовiснi вчинки? Люди повиннi були турбуватися про функцiонування своiх спiльнот задовго до того, як виникли сучаснi релiгii, що з’явилися лише кiлька тисячолiть тому. Для бiологiв у таких часових рамках немае нiчого незвичного.
У нижньому правому кутi «Саду» Босх зобразив себе як чоловiка, який опираеться свинi, що вдягнена черницею i намагаеться спокусити його поцiлунками. Вона пропонуе порятунок в обмiн на його майно (звiдси й перо, чорнило й аркуш паперу, схожий на документ). Босх намалював «Сад» близько 1504 року, приблизно за десять рокiв до того, як Мартiн Лютер iнiцiював протест проти подiбних церковних практик.
Черепаха далай-лами
Вищевикладене стало початком блогу пiд назвою «Мораль без Бога?», опублiкованого на сайтi «New York Times», де я стверджував, що мораль передуе релiгii та що про ii походження можна багато чого довiдатися, якщо спостерiгати за нашими одноплемiнцями-приматами[4 - Цей блог був розмiщений на «The Stone» 17 жовтня 2010 року, режим доступу: http://opinionator.blogs.nytimes.com/2010/10/17/morals-without-god/ (http://opinionator.blogs.nytimes.com/2010/10/17/morals-without-god/).]. Усупереч звичним кривавим уявленням про природу тварини не позбавленi нахилiв, якi ми морально схвалюемо, i це наводить на думку, що мораль не е аж таким людським винаходом, як нам хотiлося б думати.
Оскiльки таке твердження е темою цiеi книги, дозвольте менi викласти його тези, описавши подii, якi вiдбувалися протягом тижня пiсля публiкацii в блогу, у тому числi поiздку Європою. Безпосередньо перед подорожжю я був на зiбраннi науковцiв i вiрян в унiверситетi Еморi в Атлантi, де я працюю. Приводом зустрiчi стала дискусiя з далай-ламою на його улюблену тему – спiвчуття. На мою думку, бути чуйним – чудова життева порада, тому я зрадiв темi, яку запропоновав наш почесний гiсть. Як першого учасника дискусii, мене розмiстили поруч iз ним, у морi червоних i жовтих хризантем. Менi сказали, що до нього треба звертатися «ваша святосте», а iншим говорити про нього «його святiсть» – це дуже мене заплутало, тому я вирiшив уникати будь-яких форм звертання. Один iз найшанованiших чоловiкiв на планетi зняв взуття та схрестив ноги, всiвшись у своему крiслi, та вдягнув величезну бейсболку, що за кольором пасувала до його помаранчевого вбрання. У цей час понад три тисячi людей, якi сидiли в аудиторii, уважно ловили кожне його слово. Перед тим, як я мав виступати, органiзатори ввiчливо нагадали, що нiхто з цих людей не прийшов сюди для того, щоб слухати мою промову – всi зiбралися лише для того, щоб почути перли його мудростi.
У своему виступi я проаналiзував останнi докази альтруiзму у тварин. Так, наприклад, примати добровiльно вiдчиняють дверi, щоб запропонувати компаньйону доступ до iжi, навiть якщо вони втратять через це частину своеi поживи. Мавпи-капуцини готовi знаходити вигоду для iнших. Ми можемо пересвiдчитися в цьому, якщо посадимо поруч двох мавп i влаштуемо з однiею з них обмiн рiзнокольоровими фiшками. Фiшки одного кольору винагороджуватимуть лише мавпу, з якою ми граемо, а фiшки iншого забарвлення – зразу двох приматiв. Незабаром мавпа-учасниця гри вiддаватиме вам лише «суспiльно кориснi» фiшки. І це не через страх, тому що мавпи-домiнанти (якi мають найменше причин для страху) насправдi е найщедрiшими.
Добрi справи вони також роблять спонтанно. Стара самка Пеонi живе у вiдкритому вольерi з iншими шимпанзе на польовiй станцii Центру з вивчення приматiв iменi Єркса. У днi, коли в неi загострюеться артрит i iй важко ходити та видиратися нагору, iншi самки допомагають iй. Пеонi пихкае та вiдсапуеться, коли лiзе на помiст, де мавпи збираються на сеанс грумiнгу. У цей час якась молодша самка (не родичка) пiдходить до неi ззаду та штовхае переднiми кiнцiвками ii широкий зад, доки та не вилiзе нагору i не приеднаеться до решти.
Також ми спостерiгали, як Пеонi встае та повiльно рухаеться до крану з водою, що розташований досить далеко вiд неi. Молодшi самки iнодi обганяють ii, набирають трохи води, а потiм повертаються, щоб напоiти ii. Спочатку ми не мали жодного уявлення про те, що вiдбуваеться, бо ми бачили лише те, як одна з самок торкаеться своiм ротом рота Пеонi. Проте згодом все стало зрозумiло: Пеонi широко роззявила пащу, i молодша самка виплюнула туди струмiнь води.
Такi спостереження доповнюють фактами нову область дослiджень емпатii у тварин, у якiй вивчають не лише приматiв, а й собак, слонiв i навiть гризунiв. Типовим прикладом може слугувати те, як шимпанзе втiшають засмучених (обiймаючи й цiлуючи iх). Це настiльки передбачуване явище, що ми документували тисячi подiбних випадкiв. Ссавцi вiдчувають емоцii одне одного та реагують на тих, хто потребуе iхньоi уваги. Саме тому люди дають прихисток у своему домi пухнастим м’ясоiдам, а не, скажiмо, iгуанам чи черепахам. Адже ссавцi здатнi на те, що не можуть рептилii, – вони дають i просять ласки, реагують на нашi емоцii так само, як ми реагуемо на iхнi.
До цього моменту далай-лама уважно слухав, а потiм пiдняв свою бейсболку, щоб перервати мене. Вiн хотiв почути бiльше про черепах. Цi тварини – його улюбленцi, бо вони нiбито несуть свiт на своiх спинах. Буддiйський лiдер поцiкавився, чи знайома черепахам емпатiя. Вiн описав, як самка морськоi черепахи повзае по берегу в пошуках кращого мiсця для того, щоб вiдкласти яйця, i тим самим демонструе турботу про свое потомство. «Що б зробила мати, якби зустрiла своiх потомкiв?» – цiкавився далай-лама. Для мене така поведiнка означае те, що черепахи запрограмованi на пошук кращих умов для iнкубацii. Черепаха рие яму в пiску вище лiнii припливу, вiдкладае яйця та засипае iх, ущiльнюючи пiсок своiми заднiми ластами, а потiм кидае гнiздо. Черепашки з’являються за кiлька мiсяцiв по тому та поспiшають пiрнути в океан пiд мiсячне сяйво. Вони нiколи не пiзнають свою матiр.
Емпатiя вимагае того, щоб кожен iз розумiнням ставився до iншого та був чуйний до його потреб. Імовiрно, вона взяла початок iз батькiвськоi турботи, такоi, як у ссавцiв, але iснують свiдчення емпатii й у птахiв. Якось я побував на науково-дослiднiй станцii iменi Конрада Лоренца в Грюнау, Австрiя, де у великих вольерах тримають воронiв. Цi птахи справляють неймовiрне враження, особливо коли сидять у вас на плечi зi своiм потужним чорним дзьобом, просто бiля обличчя! Я згадав ручних галок, яких я тримав, коли був студентом, – набагато менших птахiв iз тiеi самоi родини воронових. У Грюнау вченi спостерiгають за спонтанними бiйками воронiв i бачать, як на них реагують пернатi свiдки. Тi, хто програють, можуть розраховувати, що друзi почистять iм пiр’я або по-дружньому торкнуться дзьобом. Там, на станцii, нащадкiв лоренцевих гусей, якi вiльно пасуться, споряджають передавачами, щоб вимiряти частоту iхнього серцебиття. Оскiльки кожен дорослий гусак мае самицю, то це дае можливiсть для прояву емпатii. Якщо один птах втягуеться в бiйку з iншим, серце його партнера починае битися швидше. Навiть якщо партнер жодним чином не бере участi в бiйцi, його серце буде дуже стривожене. Птахи теж вiдчувають бiль одне одного.
Якщо i птахи, i ссавцi володiють певним рiвнем емпатii, то ця здiбнiсть, iмовiрно, походить вiд iхнiх предкiв-рептилiй. Але це не стосуеться всiх рептилiй, тому що бiльшiсть iз них не виявляють батькiвськоi турботи. Одна з найправдивiших ознак дбайливого ставлення, вважае Пол Маклiн – американський нейробiолог, який назвав лiмбiчну систему мiсцем, де живуть емоцii, – крик загубленого дитинчати. Молодi мавпи роблять це весь час: коли iх залишае мати, вони кричать, доки вона не повернеться. Вони мають нещасний вигляд, коли сидять самi на гiлцi та слiзно кричать: «Ку-у!», надувши губи та не звертаючись нi до кого конкретно. Маклiн зазначив, що бiльшiсть рептилiй, зокрема змii, ящiрки та черепахи, нiколи так не кричать.
Проте деякi малюки-рептилii таки кричать, коли вони засмученi або iм загрожуе небезпека, тож iхня мати точно про них подбае. Ви колись тримали в руках дитинча алiгатора? Будьте обережнi, бо вони мають комплект чудових зубiв, а коли засмученi, то видають крик, схожий на гортанне гавкання, який швидко змусить iхню маму вилiзти з води. Пiсля цього ви точно не будете сумнiватися, чи е у рептилiй почуття!
Я згадав про це, коли вiдповiдав далай-ламi, та сказав, що ми можемо розраховувати на емпатiю лише вiд тих тварин, якi мають якусь прихильнiсть, а це характеристика небагатьох рептилiй. Я не впевнений, що ця вiдповiдь задовольнила його, тому що йому, звичайно, хотiлося дiзнатися про черепах, якi мали набагато привабливiший вигляд, нiж лютi зубастi чудовиська з родини крокодилових. Утiм, зовнiшнiсть оманлива. Деякi члени цiеi родини обережно переносять своiх дитинчат мiж великими щелепами або на спинi та захищають iх вiд небезпеки. Інодi вони дозволяють iм навiть виривати шматки м’яса з пащi. Динозаври теж дбали про свiй молодняк, а плезiозаври (гiгантськi морськi рептилii), можливо, навiть були живородними – дарували життя одному дитинчатi у водi, як це сьогоднi роблять кити. З того, що ми знаемо, можна сказати, що чим менше потомство виводить тварина, тим краще потiм вона про нього дбатиме – ось чому ми вважаемо, що плезiозаври були люблячими батьками. Такими, до речi, е i птахи, яких наука вважае пернатими динозаврами.
Далай-лама продовжував тиснути на мене: вiн згадав про метеликiв i запитав, чи володiють вони емпатiею; тут я вже не втримався й пожартував: «У них просто немае на це часу, вони живуть лише один день!» Насправдi, коротке життя метеликiв – це мiф, але що б не вiдчували одне до одного цi комахи, я сумнiваюся, що цi почуття мають щось спiльне з емпатiею. Водночас я не хочу применшити значимiсть того, що мав на увазi далай-лама, коли запитав мене це, – усi тварини роблять те, що буде найкраще для них i iхнiх нащадкiв. Зважаючи на це, можна висновувати, що все життя – це пiклування, можливо, несвiдоме, але все одно пiклування. Далай-лама хотiв сказати, що спiвчуття лежить в основi життя.
Небагатьом рептилiям властива батькiвська турбота, але родина крокодилових до таких належить. Самка алiгатора обережно переносить одного зi своiх малюкiв.
Мамине привiтання
Пiсля цього дискусiя перейшла на iншi теми, наприклад, як вимiряти силу спiвчуття в мозку буддiйських ченцiв, якi все життя медитують. Рiчард Девiдсон iз унiверситету штату Вiсконсин розповiв, як ченцi з Тибету вiдхилили його запрошення долучитися до нейробiологiчного дослiдження, оскiльки спiвчуття, звичайно ж, зосереджуеться не в мозку, а в серцi! Це всiх розвеселило, навiть ченцi, якi сидiли в залi, вибухнули смiхом. Але тi, про кого розповiдав Девiдсон, у чомусь мали рацiю. Пiзнiше професор виявив зв’язок мiж розумом i серцем: медитацiя про спiвчуття змушуе серце битися швидше, нiж вiд звукiв людських страждань.
Я не мiг не згадати про гусей. Крiм того, коли я сидiв там, то дивувався, спостерiгаючи за цiею перспективною зустрiччю умiв. У 2005 роцi сам далай-лама заговорив про необхiднiсть iнтеграцii науки й релiгii, коли виступав перед тисячами науковцiв на щорiчних зборах Нейробiологiчного товариства у Вашингтонi. Вiн говорив про те, наскiльки суспiльству важко встигнути за iхнiми новаторськими дослiдженнями: «Цiлком очевидно, що наше мислення в галузi моралi просто не може йти в ногу зi швидким прогресом у накопиченнi знань i зростаннi могутностi людства»[5 - Marc Kaufman, «Dalai Lama gives talk on science», Washington Post, 13 November 2005.]. Наскiльки багатонадiйним здаеться цей пiдхiд порiвняно зi спробами вбити клин мiж релiгiею та наукою!
Я постiйно думав про це, коли готувався до поiздки в Європу. Здаеться, я щойно отримав благословення i хата (довгий шовковий шарф) на шию та спостерiгав, як далай-лама сiдае у свiй лiмузин iз важко озброеними охоронцями – i ось я вже на пiвшляху до Гента, гарного старовинного мiста у фламандськiй частинi Бельгii. Культурно цей регiон ближчий до пiвденноi частини Нiдерландiв, звiдки я родом, нiж до пiвнiчноi, яку ми називаемо Голландiею. Ми всi спiлкуемося однiею мовою, але Голландiя кальвiнiстська, у той час як пiвденнi провiнцii з XVI столiття залишаються католицькими завдяки зусиллям iспанцiв, без яких у нас би не було герцога Альба та iнквiзицii. І це не дурна пародiя з фразою зi скетчiв «Монтi Пайтон»: «Нiхто не чекае на iспанську iнквiзицiю!», а справжня iнквiзицiя, яка могла затиснути вашi пальцi в лещатах, варто вам було лише засумнiватися в цнотi Дiви Марii. Інквiзиторам не дозволяли проливати кров, тож вони використовували дибу, на якiй жертв пiдвiшували, зав’язавши руки за спиною та прикрiпивши до щиколоток вантаж. Ця процедура була настiльки виснажлива, що людина швидко вiдмовлялася вiд будь-яких упереджених уявлень про зв’язок мiж сексом i зачаттям. Останнiм часом Ватикан докладае чимало зусиль, щоб пом’якшити образ iнквiзицii – наче вони не вбивали кожного еретика, а дотримувалися стандартних iнструкцiй. Проте очевидно, що езуiтам, якi очолювали цей процес, точно не завадило б пройти курси зi спiвчуття.
Ця давня iсторiя, до речi, також пояснюе, чому на цих землях марно шукати картини Босха. Бiльшiсть iз них висять у музеi Прадо, у Мадридi. Вважають, що «залiзний герцог» отримав «Сад земних насолод» 1568 року, коли оголосив принца Оранського поза законом i конфiскував усе його майно. Потiм герцог залишив шедевр своему синовi, а вiд останнього триптих перейшов у власнiсть Іспанськоi держави. Іспанцi обожнюють цього художника, якого вони називають Ель Боско. Його картини надихали Жуана Мiро та Сальвадора Далi. Коли я вперше вiдвiдав Прадо, я не мiг по-справжньому насолоджуватися картинами Босха, бо в моiй головi крутилася лише думка: «Це колонiальний грабунок!» Навiть бiльше, музей оцифрував цю картину в надзвичайно високiй якостi, й тепер кожен може «володiти» нею через Google Earth.
Пiсля лекцii в Гентi колеги-науковцi взяли мене на iмпровiзовану екскурсiю до найстарiшоi у свiтi зоологiчноi колекцii бонобо, що бере свiй початок у Антверпенському зоопарку, а тепер перебувае в парку тварин Планкендаль.