Науково-пiзнавальнi лекцii, статтi, вiдгуки
Лiдiя Гулько


У сферi iнтересiв автора iнтелектуальнi, культурологiчнi теми, початки яких у далекому i близькому минулому. Наприклад, текст лекцii «Як створювалася книга у минулому?» чи статтi «Хто придумав букви?» перенесе читача у глибоку давнину. До слова, ви чули про хурритiв? На кам’яних надгробних кришках, найдавнiших, якi знайденi в пiвденних степових областях Украiни, зображений верховний бог хурритiв Тешуба. Вченi припускають, що хуррити жили тут не одну сотню рокiв. Так-от, хуррити входили в союз племен, якi першими придумали букви. Зате розповiдь про атркнигу чи лiнорит нам близька – зачатi вони порiвняно недавно. Видання популярне. Складна iнформацiя добре запам’ятовуеться, бо переказана доступно i цiкаво. Для допитливих читачiв, якi не мислять життя без духовних книжок.





Лiдiя Гулько

Науково-пiзнавальнi лекцii, статтi, вiдгуки





Передмова вiд автора




Бiльшiсть робiт, зiбраних у одну книжку, написанi в 2007–2016 роках. Вони заслуханi членами Науково-методичноi ради Музею книги i друкарства Украiни iрекомендованi для читання перед аудиторiею та публiкацii. У свою чергу цi роботи е результатом i продовження виставок, у органiзацii та створеннi яких я брала участь. Зокрема, з iсторii букваря, ювiлейних дат Остромировоi Євангелii, «Слова о полку Ігоревiм». Мною пiдготовлено два Каталоги, а саме: видань та iлюстрацiй творiв Лесi Украiнки i Василя Симоненка, що зберiгаються у фондах МКДУ, з передмовами до них. Я дослiджувала iсторiю створення першоi друкарнi на Пiвднi, в Миколаевi, та ii продукцiю. Додам ще проведення екскурсiй експозицiею Музею та читання лекцiй у школах i бiблiотеках (близько тисячi), виступи на конференцiях i наукових семiнарах, публiкацii в наукових журналах та ЗМІ. У видавництвi Ірини Гудим (Миколаiв) побачили свiт моi науково-популярнi книжки: «Миколаiвська гражданська друкарня» (2014) i «Таемничi знаки, або Бiля витокiв украiнськоi писемностi» (2015).

У цьому збiрнику також дослiдження робiт художникiв, що працювали й працюють над iлюструванням та оформленням книги.

Поважний вiк i стан здоров’я схилили мене до думки зiбрати творчий доробок i разом опублiкувати. Дiлюся знаннями з просвiтницькою метою.

Приемного читання.





Лекцii





Як створювалася книга у минулому?



ПЛАН

І. Вступ.

ІІ. 1. Створення книги:

– у стародавнi й античнi часи. Виготовлення дерев’яних i глиняних табличок, папiрусу;

– аборигенами Америки;

– у часи Середньовiччя. Виготовлення пергамену;

– у часи Вiдродження. Мистецтво оправи книги. Виготовлення паперу;

– iнструменти для писання та фарби.

2. Давня украiнська книга:

– до прийняття християнства;

– у Х ст. – першiй пол. ХVІ ст.;

– з другоi пол. ХVІ ст. до кiнця ХVІІІ ст.

3. Типи кириличного письма.

4. Оздоблення давньоi украiнськоi книги.

5. Вплив рукописноi книги на друковану.

ІІІ. Висновок.

Лiтература.


Вступ

У центрi нашоi уваги перебуватиме книга – витвiр людського генiя i копiткоi працi. Походження слова «книга» остаточно не встановлене. Можливо, його коренi в спiвзвучному словi старокитайськоi мови, що в перекладi означае «сувiй, згорток». У европейських i передньоазiйських мовах термiн «слово» мае три значення: предмет, твiр i частина твору. Але, зазвичай, слово «книга» тлумачать, виходячи зi сьогоднiшнiх реалiй. А це зшитi в блок аркушi паперу та взятi в картонну чи м’яку обкладинку, красиво iлюстровану.

Книга пройшла шлях довжиною в сотнi й тисячi рокiв розвитку i врештi-решт набрали звичного для нас вигляду. Найдавнiшi книги мають вигляд наскальних малюнкiв, написiв на стiнах гробниць, храмiв чи посудi. Пiзнiше творилися книги у виглядi глиняних табличок, папiрусних сувоiв, написiв на пальмових листках i берестi. Усi вони е живими книгами, в яких вiддзеркалена iсторiя людства, його досвiд, заповiт прийдешнiм поколiнням.

Вже стародавнi люди цiкавилися навколишнiм свiтом i мали потребу зафiксувати думку.

Писемнiсть, однак, виникла на етапi розвитку людства, коли продуктивнi сили i суспiльнi вiдносини досягли досить високого рiвня. Вiн же, за висловом Ф. Енгельса, почався в добу плавлення залiзноi руди i перейшов у добу цивiлiзацii. У результатi було винайдене буквене письма. Отже, письмо з’являеться в перiод формування держави. Щоб зрозумiти i вивчити шлях розвитку тiеi чи iншоi писемностi, треба знати iсторiю народу, який ii створив. Ось чому, дослiджуючи книгу, створену в минулому, вдаватимемося до iсторичних фактiв та подiй.


Створення книги

У стародавнi та античнi часи для писання використовували дерево, глину, камiнь (пiсковик, туф, а з часiв Августа – мармур). Писали на дубових, самшитових, липових дошках, якi попередньо вiдбiлювали гiпсом. На камiнних брилах висiкали урочистi надписи, епiтафii, тексти, присвяченi визначнiй iсторичнiй особi.

Письмовим матерiалом служив i метал. Щодо використання бронзи, то читаемо в одному джерелi: «Тит Ливий указывает, что договор, заключенный консулом Спурием Кассием в 493 г. до н. э. был зафиксован на бронзовой колонне, а Дионисий Галикарнасский упоминает о бронзовой стеле в храме Дианы на авентине с записью договора царя Сервия Тулия, заключенного с латинскими городами. «Законы двенадцати таблиц» были выгравированы на бронзовых досках.

В древнем Риме ветеранам войска за 25-летнюю службу выдавались две бронзовые таблички как свидетельство их заслуг перед государством». [6, 10].

До нас дiйшли стародавнi дощечки, облитi воском, iз написами. Їх називали вощеними або восковими i широко використовували для ведення записiв, пiдрахункiв, переписки.

Як виготовляли дощечки для писання? Задля цього на дощечцi розмiром 12 см на 14 см або 9 см на 11 см, вiдступаючи вiд краю 1–2 см, робили заглиблення до 1 см, яке заповнювали воском.

Грамотнi люди носили книжечку з двох дощечок (диптих), або трьох (триптих), навiть бiльше. Для зручностi кожну дерев’яну табличку збоку просвердлювали, пропускаючи крiзь отвори шнурок. При цьому таблички складали одна з одною воском усередину.

Овiдiй в «Любовних елегiях» зобразив горе юнака, до якого повернулися таблички, якi вiн надiслав своiй коханiй:

«Ридайте над горем моiм:
Вернулися сумно таблички!
Буква одна лиш на них,
Означае зловiсна: нi!» [6, 10]

У музеях на античних вазах маемо можливiсть споглядати зображення школярiв, у руках яких таблички. Оригiнальнi восковi таблички, що датуються І – ІІ ст., знайденi в кiнцi ХVIII ст. в мiстечку Верешпатак (сучасна Румунiя), де ранiше перебувала 11 римська колонiя, iншi – в Помпеях (поблизу Неаполя), мiстечку, що постраждало пiд час виверження Везувiю. На цих табличках вiдбитi тексти торгових угод, орендних договорiв, пiдрахункiв. [6, 10]

Кращий матерiал для письма порiвняно з дощечками, звичайно, папiрус. Його виготовляли в Єгиптi ще в IV тис. до н. е. з рослини, зарослi якоi вкривали дельту Нiлу. Про це вiдомо з творiв Теофраста i пiзнiше Плiнiя Старшого. Вони залишили докладний опис як самоi рослини папiрус, так i процесу виготовлення з нього матерiалу для письма, названого теж папiрусом.

Виявляеться, тригранне стебло папiрусу розрiзали вздовж, а потiм кожну частину розчiплювали на окремi смуги. При цьому внутрiшню частину стебла, як бiльш еластичну, розрiзали тонкими смугами, а тi, що бiля краiв, ширшими. Нарiзанi смуги сортирували вiдповiдно до iхньоi якостi та довжини. Їх розкладали одна бiля одноi на столi з похилою поверхнею. Зверху клали другий шар смуг, розмiщуючи iх впоперек, i мочили нiльською глинистою водою. Для того, щоб iз волокон видiлився клейкий сiк, смуги пресували. У такий спосiб отримували аркуш довжиною в стебло папiрусу, а шириною вiд 10 до 40 см. Щоб отримати довгу папiрусну дорiжку, аркушi послiдовно з’еднували. Довжина деяких дорiжок сягала понад 20 метрiв.

Аркушi сушили на сонцi, потiм обробляли спецiальним клеем, який отримували з хлiба шляхом нагрiвання у водi. Сумiш наносили на аркушi тiльки наступного дня. Оброблений папiрус не ламався. Його старанно полiрували мушлями або слоновою кiсткою. Пiдготовлений для писання матерiал розлiнiювали впоперек, щоб рiвними виходили стовпцi. Писали лише з одного боку. Папiрус, заповнений текстом, називали томом, що в перекладi означало «частина». Для зручного користування до тому з двох бокiв крiпили валики з дерева, рогу чи кiстки. До кiнця валика вiшали табличку з iменем автора та назвою тексту. На кожен сувiй одягали футляр зi шкiри або тканини, який називали тогою. Сувоi зберiгали в спецiальних ящиках (scrinium), а в бiблiотеках – на стелажах (armarium). Люди зi статками в будинках тримали для цих цiлей красивi сундуки з кедрового або кипарисового дерева.

Перший аркуш сувою називався протокол, а останнiй – есхатокол. Бувало, з папiрусу виготовляли книгу сучасного нам вигляду. З цiею метою з аркушiв формували стопу, яку скрiплювали за зразком воскових табличок.

Незважаючи на те, що папiрус крихкий, ламкий матерiал, до нас дiйшло немало папiрусних сувоiв та окремих аркушiв i стоп. Вони виявленi здебiльшого в Єгиптi й Тунiсi, тобто в краiнах iз сухим клiматом. Час виготовлення бiльшостi сувоiв – це І, ІІ ст. н. е.

У ІІ тис. до н. е. на змiну папiрусу прийшов пергамен, мiцнiший матерiал. За переказами, мiж Єгиптом i Пергамом тривало економiчне i культурне змагання. Коли у Пергамi планувалось створити велику бiблiотеку, то цар Єгипту Птоломей V (ІІ ст. до н. е.) заборонив поставляти туди папiрус. Пергамцi знайшли вихiд: вони удосконалили метод оброблення шкури молодоi тварини.

Такi бiло-жовтi аркушi дуже тривкi, до того ж на них писали з двох бокiв. Їх назвали пергаменом. Але римляни оброблену шкуру для письма називали «мембраною». Ще б пак! Добре вичинена, вона була мiцною i еластичною, легко згиналася.

Цим властивостям матерiалу для письма ми завдячуемо появi новоi форми книги. Так, з пергаменних аркушiв формували стопу, яку скрiплювали. Для захисту з обох бокiв стопи притуляли дошки, за розмiрами однаковi з аркушами. Пiзнiше дошки обтягували шкурою. Саме в такому виглядi прийшла до нас книга з епохи Середньовiччя.



Цiкава iсторiя писемностi Америки. Перуанськi пастухи, наприклад, досi користуються лiчильними шнурами, що iмiтують сторiнки книги. Зав’язуючи вузли, на одному шнурi пiдраховували кiлькiсть корiв, на iншому – бикiв, на третьому – телят. У наш час за допомогою шнурiв ведуть пiдрахунки пастухи Арiзони, Нiкарагуа, Чiлi. Вузликове письмо винайшли iнки, що жили в Андах, на високогiрних плато. Це письмо мало назву кiпу, що означало в’язати вузли. Виглядало кiпу так. До грубоi мотузки чи цiпка мiцно прив’язували кольоровi шнури i нитки рiзноi товщини. На них в’язали вузлики – простi, подвiйнi тощо. Змiст запису залежав вiд багатьох чинникiв: кольору ниток чи шнуру, iхньоi довжини, вiд того, простим чи складними вузлами зв’язано та у якому порядку. Жовта барва означала золото, бiла – срiбло, червона – воiна, зелена – маiс. Одначе можливостi вузликового письма обмеженi: воно несло iнформацiю, але не передавало багатства мови, не могло цiкаво, дотепно розповiсти про якусь подiю.

Щоправда, виникае питання: чи могла нацiя, яка побудувала високу цивiлiзацiю, послуговуватись таким примiтивним видом письма. Можливо, розгадка криеться в хронiках, однiеi з форм лiтопису, поширених у Середньовiччi. З хронiк вiдомо, що за часiв правителя Хуанакауи писали на бананових листках. Правитель iнкiв вiдправляв своiм намiсникам послання, писанi лiтерами, цифрами або iероглiфами. Правитель Апу Капак заснував в Куско навчальний заклад, де писали лiтерами i знаками на шкурi тварин i листках дерев. Коли ж у краiнi спалахнула пошесть, то правитель звернувся до оракула за допомогою. Оракул заборонив користуватися письмом, стверджуючи, що лихо принесли письмена. Правитель iнкiв наказав, «щоб нiхто, пiд загрозою смертi, не вживав нi шкуру, анi листя деяких дерев, на яких писали, i щоб нi в якому разi не вживали лiтер. І коли згодом один учений амаута винайшов знаки, його спалили живцем. І таким чином з того часу вони вживали шнури i кiпу». [18, 37]

Хронiсти розповiдають, що в Куско, храмi Сонця, зберiгали дерев’янi дошки, вправленi в рами з чистого золота. На них ряснiли записи з iсторii iнкiв, життеписи правителiв, легенди вiд найдавнiших часiв до вторгнення в краiну iспанцiв. Засвiдчують i те, що в храмi Сонця аборигени зберiгали чотири сувоi, на яких були записанi й намальованi фiгури iнкiв з портретами iхнiх дружин i родичiв; на облямiвцi – iсторiя того, що вiдбувалося в життi кожного iнка. На жаль, жодноi iероглiфiчноi пам’ятки до нас не дiйшло. Не дiйшли нi дошки з письмом, нi сувоi. Можливо, вони перебувають на днi океану. Адже судна, на яких везли до Іспанii награбованi скарби, часто тонули.

Плем’я iрокезiв користувалось письмом вампуа. Принцип його творення такий. На стрiчку або пасок з ниток нанизували кольоровi черепашки, рiзнi за формою i розмiром. Інодi вампуа налiчував по шiсть-сiм тисяч черепашок. Черепашки бiлого кольору вказували на гарне здоров’я, гаразди. Черепашки темного кольору пророкували горе, хворобу, ворожнечу i навiть смерть. Поеднання рiзного кольору черепашок, створюючи хитромудрi вiзерунки, несли змiст, зрозумiлий iрокезам.



У часи раннього Середньовiччя писали здебiльшого на деревi, каменi та воскових табличках. Щоправда, на останнiх писали незначущi речi. Так, епископ Августин Гiпонський (V ст.) у листi до свого друга просить вибачення за те, що пише на пергаменi, а не воскових табличках, бо напередоднi надiслав iх дядьковi з листом.

Пiзнiше таблички широко використовувались у школах i унiверситетах. «Клiрику! Немовби подругу тримай бiла стегна свого табличку!», – повчав школяра фiлософ Анiцiй Боецiй (480–524).

На деяких мiнiатюрах рукописiв бачимо школярiв з табличками в руках. Однi таблички прямокутноi форми, iншi – зi заокругленням угорi.

Велика потреба у воскових табличках сприяла появi майстрiв-ремiсникiв з iхнього виготовлення. У «Книзi ремесел» (Париж) виписаний статут, в якому йдеться про стандарти табличок та жиру, яким iх наповнювали.

Через те, що на табличках вели тимчасовi записи, то iх не колекцiонували i не зберiгали. З цiеi причини табличок до нас дiйшло дуже мало. Наприклад, за часiв Радянського Союзу в Державному Домському музеi Риги зберiгалося три таблички, в Державнiй публiчнiй бiблiотецi iменi Салтикова-Щедрiна, що в Ленiнградi, – одна.

Камiнь i метал, як тривкi матерiали, найдовше зберiгають письмовi знаки. Їх знаходять на стiнах будинкiв, дверях церкви, надгробних каменях, мiських воротах, на щитах, гербах, браслетах, дзвонах, коронах, посудi, медалях. Із надписiв ми дiзнаемося про життя-буття тодiшнiх людей, iхнi проблеми. Таких надписiв, особливо датованих ХІ – ХІІ ст., дiйшло чимало. Також писали на папiрусi та пергаменi. Папiрус широко використовували для потреб iмператорськоi та мiськоi канцелярii Італii, де виготовляли власний папiрус. Остання папська булла, написана на папiрусi, датуеться 1012–1024 роками.

Вiд середнiх вiкiв дiйшло близько 300 документiв на папiрусi. Книги з папiрусу вiдносять до рiдкiсних. Вони зберiгаються у бiблiотеках Парижа, Вiдня, Мiлана.

Яким чином виготовляли пергамен у Європi?

На раннiх етапах виготовленням пергамену займалися монахи в монастирях та при епископських кафедрах. Коли ж мiсто розросталося, то виробництво перейшло до ремiсникiв. Наприклад, 1292 року в Парижi працювало 19 майстрiв з виготовлення пергаменту. У Краковi, Празi теж були ремiсники, якi виготовляли пергамен.

Пiсля монастирiв пергаменом, як мiцним матерiалом для письма, зацiкавились унiверситети. У цих закладах виготовляли пергамен i створювали книги.

Насправдi, процес виготовлення пергамену досить важкий. Спочатку шкуру тварини (барана, козла, теляти, вола, крiм вiслюка) на декiлька днiв замочували у чанi з вапном. Серповидним ножем очищали ii вiд шерстi, м’яса, сала. Знову занурювали у вапно. Згодом натягували на раму i скребком дбайливо очищали. Шлiфували пемзою та втирали з двох бокiв крейду чи бiлила з бiлком. Врештi-решт отримували пергамен, матерiал для письма з гладкою поверхнею. На ньому можна писати з двох бокiв.

Пергамен знiмали з рами й розкладали на столi. Пiд лiнiйку зi шкури з нерiвними краями вирiзали прямокутник. У результатi отримували великий аркуш, або фолiо. Його складали навпiл, формуючи зошит iз двох листкiв. За потреби згинали навпiл iще кiлька разiв. Зошит мiг складатися з 2, 4, 6, 8, 10, 12 аркушiв. У свою чергу з одного чи кiлькох зошитiв складалася книжка.

Книжка, текст якоi написаний вiд руки, називаеться рукописною книгою, кодексом або манускриптом.

Для поважних осiб книжки писали на тонкому майже прозорому пергаменi. Його виготовляли зi шкурок ягнят, яких доставали ще до народження з утроби вiвцi. Така шкура вимагала складноi обробки i через це коштувала дорого.



До речi, в рiзнi часи i рiзних краiнах способи обробки шкур i виробництво пергамену суттево вiдрiзнялися. Так, пергамен, виготовлений у Пiзньому Середньовiччi, класифiкують на пiвнiчний i пiвденний. Пiвнiчний виготовляли з телячоi шкури, яку ретельно обробляли з двох бокiв. Тим часом у Італii та Іспанii (за прикладом пiдготовки аркушiв з папiрусу) якiсно обробляли тiльки один бiк пергамену. Хоча згодом i в цих краiнах майстри перейшли до оброблення шкур з обох бокiв.

У Англii для виготовлення книг використовували шкури волiв.

Форма книг наближалася до квадрату, бо такою вона була в античнi часи. Розмiри аркушiв книги здебiльшого великi та середнi. Маленькi рукописнi книги з’явилися в кiнцi ХІІІ ст.

Аркушi, пiдготовленi для писання, вкривали сiткою лiнiй, горизонтальних i вертикальних. До ХІІ ст. лiнii проводили металевим стержнем, з ХІІІ до ХVІ ст. – свинцевим олiвцем, а в ХV ст.(в Нiмеччинi, Польщi, Чехii) лiнii наносили чорним або фiолетовим чорнилом. За допомогою циркуля на берегах аркушiв робили проколи, на кшталт розмiтки для рiвного зрiзання зайвого пергамену. У деяких старих книгах проколи досi видно. Писець позначав кожний зошит римською цифрою з буквою g або gu. З ХІV ст. листки кожного зошита нумерували арабськими цифрами.

Заповненi текстом i прикрашенi мiнiатюрами, аркушi рукопису передавали палiтурнику. Вiн формував iз них зошити, зшиваючи iх. Одночасно слiдкував за нумерацiею листкiв та крiпив до них волячу (свинячу) смугу для мiцностi. Щоб у книжковий блок не проникали пил, волога та рiзноi температури повiтря, до оправи крiпили застiбки, або зав’язки, якими стискували пергаменнi аркушi. Застiбки виготовляли з металу, надаючи iм вишуканоi форми.

Для зручностi читання та кращого зберiгання книги, на нижнiй дошцi оправи закрiплювали металевi пiвсфери, або жуки. У монастирських бiблiотеках практикувалося прикрiплювати книгу ланцюгом до пюпiтра.

З ІХ ст. на палiтурках здiйснювали тиснення. З часом тиснення ускладнилося. У рiзних краiнах Європи, окремих мiстах, iснували своi традицii щодо полiпшення зовнiшнього вигляду книги. Так, дерев’янi палiтурки обтягували тонкою шкурою чи оксамитом, прикрашали дорогоцiнними камiнцями або вкривали ажурними пластинками, виготовленими iз золота чи срiбла з емаллю. Збереглися книги, оправа яких виготовлена з кiстки. На них вирiзанi силуетилюдей або сцени з Євангелii.