Войти
AndroidLib » Читалка
Панна Марічка
Панна Марiчка
Ганна Рось
«Панна Марiчка» – це iсторична п’еса про козацтво часiв Богдана Хмельницького. Головна героiня – молода козачка, травиця Марiчка Лобода, яка пiсля боiв знайшла пораненого польського шляхтича та покохала його. Батько Марiчки хоче видати дочку замiж за славного козака Данилу Горицвiта. Долi головних героiв тiсно пов’язанi з долею батькiвщини. Чи знайдуть вони свое щастя, читайте.
Ганна Рось
Панна Марiчка
Історична п’еса в 4 дiях
Дiйовi особи
Сiм’я Лободи:
Тихон Лобода, козак, сотник, 43 роки[1 - Вiк героiв на 1648 рiк.].
Гликерiя Лобода, жiнка, травниця, 40 рокiв.
Марiчка Лобода, дочка, травниця, 16 рокiв (1648 рiк).
Павло Лобода, козак, син, 22 роки.
Оляна, жiнка Павла, 21 рiк.
Тихон, син Марiчки, 19 рокiв (1671 рiк).
Дiд Яким, старий козак.
Баба Ганя, стара сусiдка сiм’i Лободи.
Друзi-козаки, 19 рокiв:
Данило Горицвiт(стане осавулом).
Трохим Лисиця(золотисто-руде волосся).
Пахом Гордiенко.
Карпо Майборода, пiдосавул, друг Тихона Лободи, 46 рокiв.
Жiнки-лiкарки (подруги Гликерii):
Баба Одарка Гримчук, травниця, 62 роки.
Василина, 42 роки.
Явдоха, костоправ, 26 рокiв.
Дядько Іван, козак, 47 рокiв, кульгае.
Микола, козак, наречений Явдохи, 26 рокiв.
Катруся, донька Явдохи та Миколи, наречена сина Марiчки, 20 рокiв (1671 рiк).
Дiвчата (подруги Марiчки):
Оксана Гримчук, онучка баби Одарки, наречена Трохима, 17 рокiв.
Соломiя Ступка, 16 рокiв.
Хуторськi козаки:
Ігнатiй Остроух, хуторський отаман, 55 рокiв.
Кiндрат Тримбач, 35 рокiв.
Василь Гуляйполе, сiчовик, 35 рокiв.
Макар Вишняк, 29 рокiв.
Остап Шмат, 26 рокiв.
Михей Кучера, силач, 35 рокiв.
Петро Кисiль, куховар, 26 рокiв.
Хома Розум, кобзар, 60 рокiв.
Олесь Гримчук, козак, син баби Одарки, 30 рокiв.
Поляки-полоненi, пораненi:
Велислав (Славко Шрам), шляхтич, командир драгунiв, освiчений, став козаком, 22 роки.
Радзимиш, жовнiр[2 - Жовнiр – солдат польськоi армii.], полонений, 20 рокiв.
Ольгерд, жовнiр, полонений, 40 рокiв.
Счепан, жовнiр, полонений, 22 роки.
Священнослужителi:
Михайло, батюшка, Тарасiй, диякон.
Фотинiя, мати Явдохи, стара.
Старий дiд та мати козака Пахома Гордiенко, 40 рокiв.
Матерi козакiв (Кiндрата Тримбача, Василя Гуляйполе, Макара Вишняка), 50–60 рокiв.
Полоненi ясиру (жiнка, хлопець, козак, iншi).
Кася, вдова, мати Оксани, невiстка баби Одарки, 40 рокiв.
Любава, жiнка Олеся, невiстка баби Одарки, 28 рокiв.
Поляки-атакуючi, пораненi, вбитi.
Дiвчатка (подруги Марiчки):
Агаша, 14 рокiв, Гануся, 15 рокiв.
Парасковiя, дочка Павла та Оляни, 13 рокiв (1659 рiк).
П’еса включае подii з 1648 до 1671 рокiв. Дiя перша – 1648 рiк, дiя друга закiнчуеться початком 1649 року. Дiя третя – з 1649 по 1652 роки. Дiя четверта з 1658 по 1671 роки. Основнi подii вiдбуваються на козацькому хуторi Вiльнiм, недалеко вiд Запорiзькоi Сiчi. Основна декорацiя: з одного боку – хутiр (хати, здалеку млин), з iншого боку – галявина, рiка, дуб, кiнь, вдалечинi гай. Перед хатами мiняються мiж собою декорацii:
1- хати, якi можуть вiдчинятися, щоб показати внутрiшнiй iнтер’ер (сiм’i Лободи, баби Ганi, Одарки, Фотинii. Вiдчинена хата Фотинii одночасно перетворюеться в лазарет для козакiв. Потiм такий лазарет в хатi баби Ганi). Мiж хатою Лободи та баби Ганi сiнник Лободи та тин. Коло хати Одарки калина, лавка. Мiж хутором та рiкою декорацiя церкви, яка зображуе поперемiнно ззовнi храм та iконостас. Ближче до церкви колодязь.
2- Степ/поле бою, пiдводи.
Дiя перша
Ява І
(1648 рiк. Хата Гликерii, стiни розмальованi, у кутку iкони, на вiкнах рушники, у вiкна дивляться квiти. Вона пораеться у печi, варить суп).
Гликерiя. Марiчка, принеси води, поквапся, менi треба тiсто на галушки замiшувати, бульйон майже готовий.
Марiчка(залишае сапку в городi). Зараз, мамо! (Пiшла мити ноги).
Гликерiя. Ой, iще ноги мие, не можеш до криницi збiгати, не взуваючись?
Марiчка. Мама, а раптом там козаки, а я боса (взувае червонi черевички).
Гликерiя. Куди там, козаки, рано тобi ще про козакiв думати.
Марiчка. А вам же теж було шiстнадцять, коли ви з батьком полюбили одне одного.
Гликерiя. Згадала, то коли було! Твiй батько менi проходу не давав! Перший красень був, високий, спритний. А тепер, хоч i невисокий, але мiцний, що дуб. (Смiеться). Давай, бiжи, бiжи, та не мели там з козаками, неси воду скорiше.
(Марiчка поправила гребенем неслухняне волосся, пов'язала жовту стрiчку, вставила пiд неi коло лiвого вуха нiжну бiлу дiбровну вiтряницю i пiшла, взявши коромисло i вiдра. Вона не йшла по вулицi, здавалося, пливла, як лебiдка. Струнка, немов берiзка, в бiлiй вишитiй блузцi, червонiй тонкого сукна спiдницi. А на шиi – до десяти ниток рiзних бус, а ще хрестик на сувороi нитцi i образок Богородицi. Марiчка бачить бiля тину стару сусiдку).
Марiчка. Здоровi були, баба Ганя, i вам води принести?
Баба Ганя. Дякую тобi, Марiчка, менi Тарас принiс. Ти менi краще допоможи курку загнати, перелетiла через паркан окаянна.
(Марiчка поставила вiдра, виламала лозину, шукае курку, гонить у двiр).
Баба Ганя. От спасибi тобi, Марiчка, компотом тебе пригостити?
Марiчка. Нi, дякую, баба Ганя, менi по воду поспiшати треба, мати чекае.
(Марiчка поквапилася до криницi. Неподалiк вiд колодязя пiд високим в'язом стояли молодi козаки, а поруч з ними на пеньку сидiв старий дiд Яким Чумак, притримуючи свою потерту тростину. Данило Горицвiт спритно махае двома шаблями).
Дiд Яким. Козак молодий, а вправнiсть стара. Молодець! Перший козак здав iспит, другий, готовсь.
(Данило передав шаблю Пахому Гордiенко).
Дiд Яким. Лях ошуюю, куди розвернувся! Я казав злiва, а ти одесную повертаешся. Все, вже лежиш, немов поранений бирюк[3 - Бирюк – ведмiдь.]. Передавай шаблi наступному.
Пахом Гордiенко. Дiду, ви можете просто виражатися? Ошуюю, ошуюю.
Дiд Яким. Ти на рожен не лiзь, молодий ишо. Ти учись у староi гвардii.
(Набивае люльку тютюном).
(Пахом передав шаблi Трохиму Лисицi, той спритно почав обмахуватися ними).
Дiд Яким. Нi, нi, не годиться! Що ти, як дiвка на виданнi лозою вiд мух косно[4 - Косно – повiльно.] вiдбиваешся. Треба темп дотримуватися. Спiвай зi мною. Бийся, бийся, за свободу бийся, а ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся. І швидше.
(Спiвають разом.)
Бийся, бийся, за свободу бийся,
А ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся.
(Трохим вправно махав шаблями в такт пiснi).
Дiд Яким. О, зовсiм iнший кисiль. Пахомка, бери шаблi, друга спроба, ти вже потщися[5 - Потщися – постарайся.], не пiдведи, козак.
(Козаки побачили Марiчку, яка несла коромисло).
Дiд Яким. Ти що, Данило, плямами зашарiвся весь? Дивись, долонi спiтнiють, шаблю урониш. Так, не дiвка – вогонь, ладна, руката, лiпша на хуторi, вся в матiр, така ж травниця. І бабка iх була травниця. Ой, як я за нею, немов вуж увивався. Жаль, Уляна молодою загинула вiд руки османця.
Пахом Гордiенко. Данило, дружище, ти що обiмлiв? Ляхiв в бою не боявся, а дiвки злякався?
Трохим Лисиця. Марiчка, здорова була! (поправляе золотi пасма волосся) Куди йдеш?
Марiчка. Здоровенькi були козаки, доброго здоров'я, дiд Яким.
Дiд Яким. І тобi не хворiти. Ти би менi, Марiчка, якесь розтирання дала для кiсток.
Марiчка. Приходьте, дiдусь, сьогоднi на суп з галушками, мати варить, я вам i розтирання дам.
Дiд Яким. Ой, спасибi, тобi, молодиця, уважила дiда, прийду, обов'язково прийду.
Пахом Гордiенко. Як там Остап Шмат себе почувае?
Марiчка. Витримае, рана неглибока, вилiкуемо. (Посмiхаеться) Дайте часу.
Пахом Гордiенко. А мiй наставник Кiндрат Тримбач як?
Марiчка. У Кiндрата гiрше справи. Нога до кiстки розрубана. Кажу йому полежати, а вiн в бiй рветься, говорить, як там хлопцi без мене обiйдуться?
Дiд Яким. Так, Кiндратка такий, бойовий хлопець, зане[6 - Зане – тому що.] норовистий, що скакун.
(Марiчка поглянула на Данилу та, пiймавши на собi його зосереджений погляд, посмiхнулась).
Пахом Гордiенко. Марiчка, а дозволиш тобi вiдра до хати вiднести? А то ми тобi швидко проводжатого знайдемо (засмiялися козаки).
Марiчка. Спасибi, нехай вас тут дiдусь трошки навчить уму-розуму, а я сама донесу як-небудь.
(Набравши в колодязi води, Марiчка пiшла. Дiйшовши до тину, вона обернулася, почувши, як заспiвали козаки).
Славно бились з ворогом козаки в походi,
Ходить слава по землi, чутка йде в народi.
(Данило Горицвiт, взявши шаблю у друга, спритно рубав двома шаблями. Марiчка посмiхнулась та пiшла по стежцi).
Марiчка(тихенько пiдспiвуючи).
Бийся, бийся, за свободу бийся,
А ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся.
(Данило повернув шаблю Пахому).
Пахом Гордiенко(бере шаблю). Данило, не переживай ти так.
Дiд Яким. Ото таку дiвку ще заслужити треба. Козачка, вся в батька. Тихон Лобода лихий козак!
Трохим Лисиця. Ага, Марiчка минулого лiта з братом Павлом наввипередки скакала, трохи коней не загнали, а вона йому не поступилась.
Дiд Яким. Такiй дiвцi справжнiй козак потрiбен, сокiл сизокрилий (дивиться в небо).
Данило Горицвiт. Заради Марiчки я осавулом стану!
Дiд Яким. О, осавулом вiн стане! Та щоб осавулом стати треба попотiти добре, скiльки верст проскакати, скiльки ночей недоспати, скiльки пороху понюхати, скiльки ворогiв порубати! А ви що? Тiльки навчились шашкою розсiкати, а вже – осавулом стане.
Трохим Лисиця. Не кажи дiд, ми вже пройшли iспит (махнув шаблею). Моя бабуся говорить: йди вгору й будеш на висотi.
Дiд Яким. Що ви там пройшли, то ж пiд Жовтими Водами репетицiя була, якби реестровi козаки, котрi були на службi у Речi Посполитоi, не стали на бiк Богдана Хмельницького, то не була би легкою ваша перемога, багато би кровi пролилося. Ну ж бо, Пахомка, бери шаблю. Пiсню заспi-вуй!
Трохим Лисиця.
Бийся, бийся, за свободу бийся,
А ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся.
(Пахом вправно обмахуеться шаблями).
Дiд Яким. Лях[7 - Лях – поляк (устар).] ошуюю, iще ззаду пiдступають, махай, махай, руби ворога! Так, так, молодець!
Ява ІІ
(Хата Гликерii. Вона пораеться у печi, помiшуе в казанку галушки та пробуе на сiль, рiже зелену цибульку).
Гликерiя. Зараз вже суп буде готовий, поiж, Марiчка, а потiм пiдеш в балку.
Марiчка. Вiн ще гарячий, я зараз не хочу. Я на суп дiда Якима запросила, якщо прийде, нагодуйте його i дайте йому це розтирання (дае пляшечку).
Гликерiя. Дам, дочка. Дiд Яким добрий козак! А як вiн твою бабусю любив. Стiльки битв пройшов дiд Яким, скiльки поранений був, а ось, Бог послав такий довгий вiк, а мати моя, Уляна, молодою загинула, царство iй небесне (перехрестилась на iкони). Марiчка, ти довго не ходи, скорiше повертайся.
Марiчка. Наберу збору i повернуся. Багато поранених козакiв, та ще й ляхiв полонених, багато трав треба. (Зiтхнула).
Гликерiя. Ти усiх лiкуеш, i наших, i полонених, добра твоя душа.
Марiчка. Вони ж хворi, немiчнi, собаку й ту жаль, а то людина.
Гликерiя. Якби вони так само вважали, то i не було би цiеi вiйни. (Зiтхнула).
(Марiчка взяла корзину, пiшла до гаю, збирае трави).
Марiчка. Ось деревiй, овечий язичок, нарву, стане в нагодi вiд кровотеч та для загоення ран.
(Зiрвала оберемок зелених нiжних листочкiв i поклала в корзину).
Марiчка. Кропива, йди сюди, ух, пекуча, соком будемо рани лiкувати.
(Бачить голубку).
Марiчка. А ти що на стежцi сiла, вчишся лiтати? (присiла) Вчись, вчись, мамка твоя, мабуть, спостерiгае з гiлки, переживае. Лети голубка сизокрила.
(Спiвае).
Сонечко сiдае, ти лети в гнiздечко,
Сиза голубиця, лагiдне сердечко.
Де ж ти заблукала, зачекався милий,
Вiн тебе кохае, голуб сизокрилий.
Я не забарилась, дiток годувала,
Щоб вони заснули, iм пiснi спiвала.
А як сонце встане, iх навчи лiтати,
А iще гнiздечко собi будувати.
І як сонце сiло вийшов мiсяць сивий,
Обiймав голубку голуб сизокрилий.
Вiдпочинь в гнiздечку, прокидатись рано,
Ти моя голубка, ти моя кохана.
(Зупинилася).
Марiчка. Хвощик, незамiнний помiчник при лiкуваннi гнiйних ран, лiзь в корзину (побачила недалеко бабу Одарку). Доброго здоров’я, баба Одарка.
Баба Одарка. Здорова була, Марiчка, теж трави збираеш?
Марiчка. Вирiшила поповнити запаси, багато поранених. Ви медуницi нарвали?
Баба Одарка. Так, медунка помiчниця, що загоюе рани, йди, тут ii цiла галявина, i подорожник там.
Марiчка. Дякую, баба Одарка, пiду, нарву. Я йду в ялинник за живицею.
Баба Одарка. А я не дiйшла до ялинника, та i банку я не взяла.
Марiчка. Так я наберу, подiлюся з вами.
Баба Одарка. Спасибi, я не вiдмовлюся, коли принесеш. Ну, бувай.
Марiчка. Привiт Оксанi.
Баба Одарка. Передам, передам.
Ява ІІІ
(Марiчка стелила постiль для сну, розчiсувала волосся. Вона вiдкрила вiконце, послухала солов'iну пiсню, лягла в лiжко. Глибокий сон поглинув ii свiдомiсть. Марiчка металася на бiлих простирадлах, але сон не вiдпускав ii зi своеi влади. Нарештi, вона прокинулася i присiла на лiжку. Марiчка встала, пiшла в сiни, зачерпнула кiвшиком прохолодноi води з вiдра i залпом випила. Встала мати Гликерiя).
Гликерiя. Що ти, дочка?
Марiчка(шепоче) Сон приснився. Снилося поле, луговi квiти, метелики, що перелiтають з квiтки на квiтку, аромат лiта, який зачаровував та п'янив. У мене вiночок на головi, вишита маками сорочка, а поруч зi мною мужнiй красень в бiлiй сорочцi з тонкого льону. Ми тримаемося за руки, бiжимо по полю, смiемося, кружимося, знову смiемося. Сонце нiжно гладить мене по волоссю, а потiм красень проводить долонею по моi щоцi. Я вiдчувала його нiжний, трепетний дотик i радiсть наповнюе мою душу. Несподiвано коло голови пролетiв чорний ворон i торкнувся крилом мого волосся. Вiд несподiванки я присiла, закрилася рукою. Ворон, пролетiв над головою, зробив круг i знову наближався до мене. Менi здаеться, що я до сих пiр вiдчуваю дотик крила ворона (торкаеться волосся).
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=28532264&lfrom=201587221) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
notes
Примiтки
1
Вiк героiв на 1648 рiк.
2
Жовнiр – солдат польськоi армii.
3
Бирюк – ведмiдь.
4
Косно – повiльно.
5
Потщися – постарайся.
6
Зане – тому що.
7
Лях – поляк (устар).
Ганна Рось
«Панна Марiчка» – це iсторична п’еса про козацтво часiв Богдана Хмельницького. Головна героiня – молода козачка, травиця Марiчка Лобода, яка пiсля боiв знайшла пораненого польського шляхтича та покохала його. Батько Марiчки хоче видати дочку замiж за славного козака Данилу Горицвiта. Долi головних героiв тiсно пов’язанi з долею батькiвщини. Чи знайдуть вони свое щастя, читайте.
Ганна Рось
Панна Марiчка
Історична п’еса в 4 дiях
Дiйовi особи
Сiм’я Лободи:
Тихон Лобода, козак, сотник, 43 роки[1 - Вiк героiв на 1648 рiк.].
Гликерiя Лобода, жiнка, травниця, 40 рокiв.
Марiчка Лобода, дочка, травниця, 16 рокiв (1648 рiк).
Павло Лобода, козак, син, 22 роки.
Оляна, жiнка Павла, 21 рiк.
Тихон, син Марiчки, 19 рокiв (1671 рiк).
Дiд Яким, старий козак.
Баба Ганя, стара сусiдка сiм’i Лободи.
Друзi-козаки, 19 рокiв:
Данило Горицвiт(стане осавулом).
Трохим Лисиця(золотисто-руде волосся).
Пахом Гордiенко.
Карпо Майборода, пiдосавул, друг Тихона Лободи, 46 рокiв.
Жiнки-лiкарки (подруги Гликерii):
Баба Одарка Гримчук, травниця, 62 роки.
Василина, 42 роки.
Явдоха, костоправ, 26 рокiв.
Дядько Іван, козак, 47 рокiв, кульгае.
Микола, козак, наречений Явдохи, 26 рокiв.
Катруся, донька Явдохи та Миколи, наречена сина Марiчки, 20 рокiв (1671 рiк).
Дiвчата (подруги Марiчки):
Оксана Гримчук, онучка баби Одарки, наречена Трохима, 17 рокiв.
Соломiя Ступка, 16 рокiв.
Хуторськi козаки:
Ігнатiй Остроух, хуторський отаман, 55 рокiв.
Кiндрат Тримбач, 35 рокiв.
Василь Гуляйполе, сiчовик, 35 рокiв.
Макар Вишняк, 29 рокiв.
Остап Шмат, 26 рокiв.
Михей Кучера, силач, 35 рокiв.
Петро Кисiль, куховар, 26 рокiв.
Хома Розум, кобзар, 60 рокiв.
Олесь Гримчук, козак, син баби Одарки, 30 рокiв.
Поляки-полоненi, пораненi:
Велислав (Славко Шрам), шляхтич, командир драгунiв, освiчений, став козаком, 22 роки.
Радзимиш, жовнiр[2 - Жовнiр – солдат польськоi армii.], полонений, 20 рокiв.
Ольгерд, жовнiр, полонений, 40 рокiв.
Счепан, жовнiр, полонений, 22 роки.
Священнослужителi:
Михайло, батюшка, Тарасiй, диякон.
Фотинiя, мати Явдохи, стара.
Старий дiд та мати козака Пахома Гордiенко, 40 рокiв.
Матерi козакiв (Кiндрата Тримбача, Василя Гуляйполе, Макара Вишняка), 50–60 рокiв.
Полоненi ясиру (жiнка, хлопець, козак, iншi).
Кася, вдова, мати Оксани, невiстка баби Одарки, 40 рокiв.
Любава, жiнка Олеся, невiстка баби Одарки, 28 рокiв.
Поляки-атакуючi, пораненi, вбитi.
Дiвчатка (подруги Марiчки):
Агаша, 14 рокiв, Гануся, 15 рокiв.
Парасковiя, дочка Павла та Оляни, 13 рокiв (1659 рiк).
П’еса включае подii з 1648 до 1671 рокiв. Дiя перша – 1648 рiк, дiя друга закiнчуеться початком 1649 року. Дiя третя – з 1649 по 1652 роки. Дiя четверта з 1658 по 1671 роки. Основнi подii вiдбуваються на козацькому хуторi Вiльнiм, недалеко вiд Запорiзькоi Сiчi. Основна декорацiя: з одного боку – хутiр (хати, здалеку млин), з iншого боку – галявина, рiка, дуб, кiнь, вдалечинi гай. Перед хатами мiняються мiж собою декорацii:
1- хати, якi можуть вiдчинятися, щоб показати внутрiшнiй iнтер’ер (сiм’i Лободи, баби Ганi, Одарки, Фотинii. Вiдчинена хата Фотинii одночасно перетворюеться в лазарет для козакiв. Потiм такий лазарет в хатi баби Ганi). Мiж хатою Лободи та баби Ганi сiнник Лободи та тин. Коло хати Одарки калина, лавка. Мiж хутором та рiкою декорацiя церкви, яка зображуе поперемiнно ззовнi храм та iконостас. Ближче до церкви колодязь.
2- Степ/поле бою, пiдводи.
Дiя перша
Ява І
(1648 рiк. Хата Гликерii, стiни розмальованi, у кутку iкони, на вiкнах рушники, у вiкна дивляться квiти. Вона пораеться у печi, варить суп).
Гликерiя. Марiчка, принеси води, поквапся, менi треба тiсто на галушки замiшувати, бульйон майже готовий.
Марiчка(залишае сапку в городi). Зараз, мамо! (Пiшла мити ноги).
Гликерiя. Ой, iще ноги мие, не можеш до криницi збiгати, не взуваючись?
Марiчка. Мама, а раптом там козаки, а я боса (взувае червонi черевички).
Гликерiя. Куди там, козаки, рано тобi ще про козакiв думати.
Марiчка. А вам же теж було шiстнадцять, коли ви з батьком полюбили одне одного.
Гликерiя. Згадала, то коли було! Твiй батько менi проходу не давав! Перший красень був, високий, спритний. А тепер, хоч i невисокий, але мiцний, що дуб. (Смiеться). Давай, бiжи, бiжи, та не мели там з козаками, неси воду скорiше.
(Марiчка поправила гребенем неслухняне волосся, пов'язала жовту стрiчку, вставила пiд неi коло лiвого вуха нiжну бiлу дiбровну вiтряницю i пiшла, взявши коромисло i вiдра. Вона не йшла по вулицi, здавалося, пливла, як лебiдка. Струнка, немов берiзка, в бiлiй вишитiй блузцi, червонiй тонкого сукна спiдницi. А на шиi – до десяти ниток рiзних бус, а ще хрестик на сувороi нитцi i образок Богородицi. Марiчка бачить бiля тину стару сусiдку).
Марiчка. Здоровi були, баба Ганя, i вам води принести?
Баба Ганя. Дякую тобi, Марiчка, менi Тарас принiс. Ти менi краще допоможи курку загнати, перелетiла через паркан окаянна.
(Марiчка поставила вiдра, виламала лозину, шукае курку, гонить у двiр).
Баба Ганя. От спасибi тобi, Марiчка, компотом тебе пригостити?
Марiчка. Нi, дякую, баба Ганя, менi по воду поспiшати треба, мати чекае.
(Марiчка поквапилася до криницi. Неподалiк вiд колодязя пiд високим в'язом стояли молодi козаки, а поруч з ними на пеньку сидiв старий дiд Яким Чумак, притримуючи свою потерту тростину. Данило Горицвiт спритно махае двома шаблями).
Дiд Яким. Козак молодий, а вправнiсть стара. Молодець! Перший козак здав iспит, другий, готовсь.
(Данило передав шаблю Пахому Гордiенко).
Дiд Яким. Лях ошуюю, куди розвернувся! Я казав злiва, а ти одесную повертаешся. Все, вже лежиш, немов поранений бирюк[3 - Бирюк – ведмiдь.]. Передавай шаблi наступному.
Пахом Гордiенко. Дiду, ви можете просто виражатися? Ошуюю, ошуюю.
Дiд Яким. Ти на рожен не лiзь, молодий ишо. Ти учись у староi гвардii.
(Набивае люльку тютюном).
(Пахом передав шаблi Трохиму Лисицi, той спритно почав обмахуватися ними).
Дiд Яким. Нi, нi, не годиться! Що ти, як дiвка на виданнi лозою вiд мух косно[4 - Косно – повiльно.] вiдбиваешся. Треба темп дотримуватися. Спiвай зi мною. Бийся, бийся, за свободу бийся, а ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся. І швидше.
(Спiвають разом.)
Бийся, бийся, за свободу бийся,
А ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся.
(Трохим вправно махав шаблями в такт пiснi).
Дiд Яким. О, зовсiм iнший кисiль. Пахомка, бери шаблi, друга спроба, ти вже потщися[5 - Потщися – постарайся.], не пiдведи, козак.
(Козаки побачили Марiчку, яка несла коромисло).
Дiд Яким. Ти що, Данило, плямами зашарiвся весь? Дивись, долонi спiтнiють, шаблю урониш. Так, не дiвка – вогонь, ладна, руката, лiпша на хуторi, вся в матiр, така ж травниця. І бабка iх була травниця. Ой, як я за нею, немов вуж увивався. Жаль, Уляна молодою загинула вiд руки османця.
Пахом Гордiенко. Данило, дружище, ти що обiмлiв? Ляхiв в бою не боявся, а дiвки злякався?
Трохим Лисиця. Марiчка, здорова була! (поправляе золотi пасма волосся) Куди йдеш?
Марiчка. Здоровенькi були козаки, доброго здоров'я, дiд Яким.
Дiд Яким. І тобi не хворiти. Ти би менi, Марiчка, якесь розтирання дала для кiсток.
Марiчка. Приходьте, дiдусь, сьогоднi на суп з галушками, мати варить, я вам i розтирання дам.
Дiд Яким. Ой, спасибi, тобi, молодиця, уважила дiда, прийду, обов'язково прийду.
Пахом Гордiенко. Як там Остап Шмат себе почувае?
Марiчка. Витримае, рана неглибока, вилiкуемо. (Посмiхаеться) Дайте часу.
Пахом Гордiенко. А мiй наставник Кiндрат Тримбач як?
Марiчка. У Кiндрата гiрше справи. Нога до кiстки розрубана. Кажу йому полежати, а вiн в бiй рветься, говорить, як там хлопцi без мене обiйдуться?
Дiд Яким. Так, Кiндратка такий, бойовий хлопець, зане[6 - Зане – тому що.] норовистий, що скакун.
(Марiчка поглянула на Данилу та, пiймавши на собi його зосереджений погляд, посмiхнулась).
Пахом Гордiенко. Марiчка, а дозволиш тобi вiдра до хати вiднести? А то ми тобi швидко проводжатого знайдемо (засмiялися козаки).
Марiчка. Спасибi, нехай вас тут дiдусь трошки навчить уму-розуму, а я сама донесу як-небудь.
(Набравши в колодязi води, Марiчка пiшла. Дiйшовши до тину, вона обернулася, почувши, як заспiвали козаки).
Славно бились з ворогом козаки в походi,
Ходить слава по землi, чутка йде в народi.
(Данило Горицвiт, взявши шаблю у друга, спритно рубав двома шаблями. Марiчка посмiхнулась та пiшла по стежцi).
Марiчка(тихенько пiдспiвуючи).
Бийся, бийся, за свободу бийся,
А ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся.
(Данило повернув шаблю Пахому).
Пахом Гордiенко(бере шаблю). Данило, не переживай ти так.
Дiд Яким. Ото таку дiвку ще заслужити треба. Козачка, вся в батька. Тихон Лобода лихий козак!
Трохим Лисиця. Ага, Марiчка минулого лiта з братом Павлом наввипередки скакала, трохи коней не загнали, а вона йому не поступилась.
Дiд Яким. Такiй дiвцi справжнiй козак потрiбен, сокiл сизокрилий (дивиться в небо).
Данило Горицвiт. Заради Марiчки я осавулом стану!
Дiд Яким. О, осавулом вiн стане! Та щоб осавулом стати треба попотiти добре, скiльки верст проскакати, скiльки ночей недоспати, скiльки пороху понюхати, скiльки ворогiв порубати! А ви що? Тiльки навчились шашкою розсiкати, а вже – осавулом стане.
Трохим Лисиця. Не кажи дiд, ми вже пройшли iспит (махнув шаблею). Моя бабуся говорить: йди вгору й будеш на висотi.
Дiд Яким. Що ви там пройшли, то ж пiд Жовтими Водами репетицiя була, якби реестровi козаки, котрi були на службi у Речi Посполитоi, не стали на бiк Богдана Хмельницького, то не була би легкою ваша перемога, багато би кровi пролилося. Ну ж бо, Пахомка, бери шаблю. Пiсню заспi-вуй!
Трохим Лисиця.
Бийся, бийся, за свободу бийся,
А ти пiсня вiльна, нiби рiчка лийся.
(Пахом вправно обмахуеться шаблями).
Дiд Яким. Лях[7 - Лях – поляк (устар).] ошуюю, iще ззаду пiдступають, махай, махай, руби ворога! Так, так, молодець!
Ява ІІ
(Хата Гликерii. Вона пораеться у печi, помiшуе в казанку галушки та пробуе на сiль, рiже зелену цибульку).
Гликерiя. Зараз вже суп буде готовий, поiж, Марiчка, а потiм пiдеш в балку.
Марiчка. Вiн ще гарячий, я зараз не хочу. Я на суп дiда Якима запросила, якщо прийде, нагодуйте його i дайте йому це розтирання (дае пляшечку).
Гликерiя. Дам, дочка. Дiд Яким добрий козак! А як вiн твою бабусю любив. Стiльки битв пройшов дiд Яким, скiльки поранений був, а ось, Бог послав такий довгий вiк, а мати моя, Уляна, молодою загинула, царство iй небесне (перехрестилась на iкони). Марiчка, ти довго не ходи, скорiше повертайся.
Марiчка. Наберу збору i повернуся. Багато поранених козакiв, та ще й ляхiв полонених, багато трав треба. (Зiтхнула).
Гликерiя. Ти усiх лiкуеш, i наших, i полонених, добра твоя душа.
Марiчка. Вони ж хворi, немiчнi, собаку й ту жаль, а то людина.
Гликерiя. Якби вони так само вважали, то i не було би цiеi вiйни. (Зiтхнула).
(Марiчка взяла корзину, пiшла до гаю, збирае трави).
Марiчка. Ось деревiй, овечий язичок, нарву, стане в нагодi вiд кровотеч та для загоення ран.
(Зiрвала оберемок зелених нiжних листочкiв i поклала в корзину).
Марiчка. Кропива, йди сюди, ух, пекуча, соком будемо рани лiкувати.
(Бачить голубку).
Марiчка. А ти що на стежцi сiла, вчишся лiтати? (присiла) Вчись, вчись, мамка твоя, мабуть, спостерiгае з гiлки, переживае. Лети голубка сизокрила.
(Спiвае).
Сонечко сiдае, ти лети в гнiздечко,
Сиза голубиця, лагiдне сердечко.
Де ж ти заблукала, зачекався милий,
Вiн тебе кохае, голуб сизокрилий.
Я не забарилась, дiток годувала,
Щоб вони заснули, iм пiснi спiвала.
А як сонце встане, iх навчи лiтати,
А iще гнiздечко собi будувати.
І як сонце сiло вийшов мiсяць сивий,
Обiймав голубку голуб сизокрилий.
Вiдпочинь в гнiздечку, прокидатись рано,
Ти моя голубка, ти моя кохана.
(Зупинилася).
Марiчка. Хвощик, незамiнний помiчник при лiкуваннi гнiйних ран, лiзь в корзину (побачила недалеко бабу Одарку). Доброго здоров’я, баба Одарка.
Баба Одарка. Здорова була, Марiчка, теж трави збираеш?
Марiчка. Вирiшила поповнити запаси, багато поранених. Ви медуницi нарвали?
Баба Одарка. Так, медунка помiчниця, що загоюе рани, йди, тут ii цiла галявина, i подорожник там.
Марiчка. Дякую, баба Одарка, пiду, нарву. Я йду в ялинник за живицею.
Баба Одарка. А я не дiйшла до ялинника, та i банку я не взяла.
Марiчка. Так я наберу, подiлюся з вами.
Баба Одарка. Спасибi, я не вiдмовлюся, коли принесеш. Ну, бувай.
Марiчка. Привiт Оксанi.
Баба Одарка. Передам, передам.
Ява ІІІ
(Марiчка стелила постiль для сну, розчiсувала волосся. Вона вiдкрила вiконце, послухала солов'iну пiсню, лягла в лiжко. Глибокий сон поглинув ii свiдомiсть. Марiчка металася на бiлих простирадлах, але сон не вiдпускав ii зi своеi влади. Нарештi, вона прокинулася i присiла на лiжку. Марiчка встала, пiшла в сiни, зачерпнула кiвшиком прохолодноi води з вiдра i залпом випила. Встала мати Гликерiя).
Гликерiя. Що ти, дочка?
Марiчка(шепоче) Сон приснився. Снилося поле, луговi квiти, метелики, що перелiтають з квiтки на квiтку, аромат лiта, який зачаровував та п'янив. У мене вiночок на головi, вишита маками сорочка, а поруч зi мною мужнiй красень в бiлiй сорочцi з тонкого льону. Ми тримаемося за руки, бiжимо по полю, смiемося, кружимося, знову смiемося. Сонце нiжно гладить мене по волоссю, а потiм красень проводить долонею по моi щоцi. Я вiдчувала його нiжний, трепетний дотик i радiсть наповнюе мою душу. Несподiвано коло голови пролетiв чорний ворон i торкнувся крилом мого волосся. Вiд несподiванки я присiла, закрилася рукою. Ворон, пролетiв над головою, зробив круг i знову наближався до мене. Менi здаеться, що я до сих пiр вiдчуваю дотик крила ворона (торкаеться волосся).
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=28532264&lfrom=201587221) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
notes
Примiтки
1
Вiк героiв на 1648 рiк.
2
Жовнiр – солдат польськоi армii.
3
Бирюк – ведмiдь.
4
Косно – повiльно.
5
Потщися – постарайся.
6
Зане – тому що.
7
Лях – поляк (устар).